«Кінець часів»
Двоскладна» природа Всесвіту (яка охоплює хаотичне і космічне начало) передбачає певну циклічність свого існування, коли, виникаючи з Хаосу, Космос через деякий час знову повертається в Хаос, що знайшло своє відображення в різних релігійно-міфологічних системах, а також у сучасних наукових теоріях.
Наприклад, у давньоіндійській релігії, як відзначалося, «день і ніч Брахми» становлять його «добу» (або кальпу) тривалістю цілих 8640000000 років. Наприкінці кожної такої кальпи на небі з’являються 12 (за іншою версією — 7) сонць і дощенту спалюють світи. Знищені попередньою кальпою світи відроджуються в новій кальпі. Коли ж минає «сто років Брахми», знищуються не тільки світи, а й усі істоти разом із самим Брахмою, а потім після ста «божественних» років Хаосу народжується новий Брахма [90, ІІ, 676]. Інакше кажучи, якщо є початок будь-якого процесу, то, природно, він мусить мати і своє завершення, тобто те, що зазвичай називається «кінцем світу». Припущень і пророцтв щодо цього було висловлено безліч, і більшість з них, на щастя, не збулися. Що ж відомо з цього приводу з релігійно-міфологічних переказів Стародавнього світу?Стародавні майя, наприклад, відповідно до одного з останніх досліджень, вважали, що нинішній цикл творення (п’ятий, за їхніми уявленнями), подібно до чотирьох попередніх, має також завершитися глобальною катастрофою. Відбудеться це, за передбаченнями майя, 23 грудня 2012 р., [3, 98]. Проте це стародавнє пророцтво, на нашу думку, може стосуватися лише Американського континенту — традиційної обителі центральноамериканських індіанців — і означати певну локальну катастрофу, яка, можливо, стане першою в ланцюзі наступних катаклізмів. Це наше твердження ґрунтується на тому, що календарна система майя оперує значно тривалішими циклами, ніж наведений у цьому повідомленні.
Не дуже сприятливі часи очікують і Південну Європу.
Так, ірландському святому Малахії, який народився 1094 р., приписують «Пророцтво про Римських Пап», що складається з ряду напрочуд точних портретів Пап у формі коротких, але містких «девізів». Наприклад, «від робіт Сонця» — такий девіз придумав Малахія для нинішнього Папи Івана Павла ІІ, який народився під час повного сонячного затемнення. Наступний Папа названий «славою оливи» (маслинове дерево вважається одним із символів іудаїзму). За ним прийде, за Малахією, останній Папа (Петро Римський) — Петро ІІ, з яким закінчиться інститут папства (що почався, як відомо, з апостола Петра). Пророцтво завершується такими словами: «Місто на пагорбах буде знищене, і страшний суддя судитиме народи» [3, 118]. Це пророцтво може збутися вже в цьому столітті, позаяк на римському престолі передбачається після нинішнього тільки два Папи. З цим пророцтвом, на нашу думку, збігається один з катренів найвідомішого провісника середньовіччя Нострадамуса [122,113, LVT]:Після смерті дуже старого папи
Буде обраний римлянин квітучого віку,
Його звинуватять у тім, що він послаблює Святий Престол, Він довго протримається, його справа буде небезпечною.
Наведене пророцтво про Пап Римських, яке може збутися, незважаючи на традиційне папське довголіття, у найближчому історичному майбутньому також матиме, можливо, не всепланетарний, а лише локальний характер, обумовлений, наприклад, місцевим природним катаклізмом. Час всезагальної катастрофи, пов’язаний з есхатологічними очікуваннями «кінця часів», настане, певно, дещо пізніше, приблизно до середини нинішнього тисячоліття. На це вказують кілька стародавніх писань і легенд.
Так, відповідно до християнської традиції, що ґрунтується на Святому Письмі Старого і Нового Заповітів (при цьому Старий Заповіт у більшості своїх книг ідентичний Торі й іншим священним книгам іудаїзму), нинішній світ має свій початок і свій кінець. До того ж кінець світу пов’язаний із невпинною й дедалі зростаючою до «кінця часів» боротьбою між силами Світла і Пітьми, Добра і Зла, Творцем і сатаною, Христом і антихристом, яка завершується абсолютною перемогою перших над останніми.
Ця перемога, проте, супроводжується загибеллю нинішнього світу й людей, які його населяють, і створенням Нового Царства, в яке потраплять лише обрані з колишнього світу. Коли це має статися й наскільки близький кінець світу?Христос стверджує, що час цей наближається, хоча з біблійних переказів ми знаємо, що перед очима Творця «тисяча років, як день учорашній, коли він минув...» (Пс., 89, 5). Найповніше, найзмістовніше і найкраще есхатологічна картина світу наведена в Апокаліпсисі Св. Апостола Івана Богослова, проте про настання цих страшних і водночас величних подій залишається тільки здогадуватися. Дещо змістовніша й конкретніша інформація про настання «кінця часів» міститься в іншій частині Святого Письма, а саме — у неканонічній старозавітній книзі слов’янської і російської Біблії, що називається «Третя книга Ездри», або «Одкровення Ездри» [14, 277]. У ній розповідається про завершення нинішнього «століття», створеного з часів Адама і зіпсованого втручанням сатани, і настання «нових часів». «І зробилися входи віку сього тісними, хворобливими, стомлюючими, також вузькими, лукавими, сповненими нещасть і потребуючими великої праці. А входи майбутнього віку просторі, безпечні і приносять плід безсмертя» [145, ІІ, 268]. Нинішній вік, за одкровенням Бога, «утратив свою юність, і часи наближаються до старості, бо вік поділений на дванадцять частин, і десять частин його і половина десятої вже минули, і залишається те, що після половини десятої частини» [145, ІІ, 326]. Як свідчить сам автор «Третьої книги Ездри», написана вона через 5000 років 3 місяці і 12 днів від створення світу. Якщо припустити, що 12 частин, на які поділене нинішнє століття, рівні, то одержуємо період у 526,3 року, а 12 «періодів» його — 6315,8 року (тобто приблизно дорівнюють трьом зодіакальним епохам). Нині, за літочисленням, прийнятим в іудаїзмі, до якого належав і Ездра, 5761 рік від створення світу. Отже, «кінця часів» можна очікувати 2554 р. (сума якого виражається 7 — символічним числом «повноти» Всесвіту, звідси 7 днів тижня, 7 нот тощо).
Проте в одкровеннях Бога Ездри згадується, що в самому «кінці часів» після відповідних знамень «відкриється Син Мій Христос з тими, котрі з Ним, і ті, хто залишився, будуть насолоджуватися чотириста років. А після цих років помре Син Мій Христос і всі люди, що мають дихання. І перетвориться вік на прадавнє мовчання на сім днів... Після семи днів повстане вік приспаний і помре пошкоджений» [145, ІІ, 277]. Потім настане воскресіння всіх померлих і Страшний Суд перед Усевишнім.
Якщо зазначені 400 років Царства Христового є складовими 12 частин нинішнього століття, то кінець світу значно наближається і очікується вже 2154 р. (сума якого дорівнює 12 (або 3), що символічною мовою чисел уособлює досконалість цілого, звідси 12 місяців, 12-річні цикли, 12 знаків Зодіаку тощо).
До знамень, що передуватимуть кінцю світу, можна зарахувати: ослаблення віри, примноження неправди і нестриманості, часті посилання з неба вогню, «помутніння» суспільної свідомості. «Тоді царюватиме той, кого ті, хто живе на землі, не очікують... Птахи... дикі звірі змінять місця свої, і нечисті жінки народжуватимуть чудовиськ... Море Содомське... видаватиме вночі голос... і всі почують голос його... Буде сум’яття в багатьох місцях... Солодкі води зробляться солоними, і всі друзі повстануть один проти одного: тоді заховається розум і глузд зникне... [145, ІІ, 246-249]. «Перед обличчям Землі розкриються книги, і їх усі разом побачать; однорічні немовлята заговорять своїми голосами, і вагітні жінки народжуватимуть недозрілих дітей через три і чотири місяці, і вони залишаться живими і зміцніють... Потім гучно возтрубить труба, і коли почують її, усі раптом жахнуться... Усякий, хто після цього... залишиться живий, сам врятується і побачить... кінець вашого віку [145, ІІ, 261-262]. До «кінця часів», судячи з тексту, можливе також «повернення» людей, які жили раніше, що підтверджується сучасними демографічними даними, згідно з якими останнім часом небаченими темпами зростає чисельність населення Землі: 5 млн — в епоху мезоліту, 10 млн — в епоху неоліту, 275 млн — у 1000 р.
н. е., 1,6 млрд — у 1900 р. і понад 6 млрд (!) — на 2000 р..На час кінця світу, обчислений за біблійним «Одкровенням Ездри», вказував, імовірно, і Нострадамус, коли стверджував, що «... у світі, до того як його наздожене велика пожежа, буде багато потопів і великих повеней... Зробивши всі розрахунки, ми бачимо, що світ наближається до анарагонічного обороту... До самого Пришестя (Христа), обчисленого настільки точно, наскільки дозволили мій астрономічний розрахунок та інші знання, що станеться на початку сьомого тисячоліття, коли супротивники Ісуса Христа і його Церкви стануть численнішими...» [122, 17].
При цьому Нострадамус попереджає, що кінець світу настане в рік, коли свято Великодня припаде на 25 квітня (востаннє такий збіг був 1943 р., а наступного разу Великдень припаде на 25 квітня вже 2038 р.) [3, 106].
Зустріч Христа й антихриста в середині третього тисячоліття нашої ери, що за есхатологічними християнськими традиціями означає «кінець часів» і настання якісно нового Царства Божого, пророкував і відомий італійський чернець Йоахим Фіорський, який жив у ХІІ ст. За його теорією, що пояснює соціальну історію у світлі концепції святої Трійці, історія людства поділена на три ери (кожна з яких дорівнює життю 42 поколінь, тобто приблизно 1260 рокам): Старий Заповіт описує «Вік Батька», коли правили закон і страх; Новий Заповіт — це «Вік Сина», в якому правлять милосердя і віра; потім настає «Вік Святого Духа», коли на Землі запанує любов. Початок останньої ери Йоахим визначив 1260 р. після Р. X. Він пророкував запеклі конфлікти і пришестя антихриста. Проте за цими потрясіннями (тобто, ймовірно, після 2500 р.) настане ера миру при пануванні духовної еліти — чернецтва [3, 137], що, можливо, свідчить вже про настання Царства Божого.
Крім християнських джерел, на «кінець часів» (близько середини третього тисячоліття нашої ери) вказують й інші, пов’язані, зокрема, із загадковою країною Шамбалою. Згідно з індійською, монгольською і тибетською традиціями Шамбала — це вмістилище найдавнішої мудрості, місце прилягання земного і небесного світів, країна, де Будда був посвячений у вчення Калачакри (колеса часу), що охоплює астрономію, астрологію й інші науки.
За тибетським пророцтвом, у Шамбалі правитимуть 32 царі, царство кожного з них триватиме 100 років. Очікується, що останній цар з величезною армією знищить сили зла і в усьому світі настане золотий вік (сатьяюга давньоіндійських переказів). Перший цар, відповідно до цього переказу, правив за життя Будди в VI ст. до н. е. [3, 53]. Тобто, поява останнього царя Шамбали і настання нового «Золотого віку» передбачається в середині третього тисячоліття нашої ери.Циклічність історії, чергування різних історичних епох визначало багато видатних мислителів. Такі погляди сформувалися ще в Стародавньому світі у багатьох філософів та істориків, наприклад, у Платона, Аристотеля, Полібія, Сима Цяня, які прагнули побачити певний порядок, ритм, закономірність, зміст в уявному
хаосі історичних подій за аналогією з круговоротом речовин у природі, зміною пір року, біологічними й іншими циклами. Теорії історичного круговороту успішно розвивали Ібн Хальдун, Дж. Віко, Н. Макіавеллі, Ш. Фур’є, М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, А. Вебер, М. Вебер, П. Сорокін, К. Ясперс. Ідея поступального, висхідного, спіралеподібного руху історичного процесу пронизувала концепції класичної філософії історії (Вольтер, Й. Гердер, Г. Гегель), теорії зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс, Ф. Енгельс), еволюції цивілізації (Д. Белл, О. Тоффлер, Р. Дарендорф), а також багато інших концепцій, розроблених у річищі цього підходу до розуміння всесвітньо-історичного процесу (А. Сен-Симон, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм та ін.). Ці погляди підтверджують сучасні астрофізичні дослідження, які виявляють чітко фіксовані цикли, пов’язані зі зміною сонячної активності, теорія руху культур П. Сорокіна й історичної зміни релігійно-етичних систем. Усе це вказує на наближення певного історичного етапу в розвитку людства, можливого поворотного пункту в його історії, досягнення якого, мабуть, докорінно змінить космічний і суспільний порядок, планетарне і соціальне життя. Передчуття і знання про настання цього доленосного часу містяться, як ми бачили, у заповітних книгах різних релігій, наукових працях видатних мислителів людства, що ще раз підтверджує правильність тези, висунутої свого часу Ф. Беконом: часткове знання призводить до зневіри, повне веде до віри!