Центральна Азія: історичний екскурс
Хунни
У У-ІУ ст. до н. е. в Центральній Азії домінували два племінні союзи — хунну і лун-ху. На початок ПІ ст. до н. е. повновладними господарями стали хунни. У мирні часи племена хуннів перебували під управлінням старійшин 24 родів.
На період військових дій хунни формували бойові загони і вся влада зосереджувалася в руках шаньюя, якого обирала рада старійшин. Коли в 209 р. до н. е. шаньюєм став Моде, він перетворив тимчасову військову посаду на спадкоємний титул верховного правителя і за короткий час завоював сусідні племена і народи. Кордони володінь Моде на півночі досягали озера Байкал, на заході — Східного Туркестану, на сході — річки Ляо- хе, а на півдні підступали до земель Китаю. Проте непомітно держава хуннів занепадала і в 57 —55 рр. до н. е. розпалася на дві частини: південні хунни визнали «заступництво» Китаю, а північні хунни. вступивши в союз із середньоазіатськими племенами, відкочували на захід. У 93 р. и. е. союз північних хуннів перестав існувати, а держава південних хуннів збереглася до кінця IV ст. Вцілілі від розгрому хунни покинули батьківщину і. поступово рухаючись на захід, змішувалися з місцевим населенням. У V ст. їх нащадки, що на вигляд вже мало нагадували своїх предків, під керівництвом Аттили (?-453 рр.) і під етнічною назвою «гуни» здійснили спустошливі походи у Східну Римську імперію, Галлію та Північну Італію. Після смерті Аттили вони зникають з європейсько) історичної сцени (68, І, 210-212].Сяньбі, тоба і жужані
У 93 р. плем’я мисливців і скотарів сяньбі разом з іншими спорідненими племенами добило вмираючу державу північних гунів і заснувало власну, яка досягла розквіту за влади Таньши- хуая (141-181 рр.) і через міжусобиці перестала існувати у середині ІП ст. Племена муюн і тоба, які раніше були підвладні сяньбі. заснували власну державу Тоба-Вей. до якої увійшли північні та центральні землі Китаю.
Через чверть століття з цією новою державою почав боротьбу народ жужані на чолі з Югю- люєм. якого у 402 р. було проголошено каганом. Держава жужанів, яку роздирали суперечності та міжусобиці, не зуміла справитися з об’єднаними аиорксь- кими племенами, що повстали для боротьби з нею, і в 352 р. каган Аиаухань, програвши останню битву, покінчив життя самогубством.Підкоривши жужанів, тюрки почали активно розширювати ТюрКИ, уИГурИ ТЗ свої володіння (наприклад, північнокитайсью держави Ці та КИрГИЗИ
Чжоу платили їм данину). Боротьба військової аристократії — ————і за владу призвела наприкінці VI ст. до поділу Тюркського каганату на східну і західну частини. Останнього нищівного удару тюркам завдали у середині VII ст. повсталі уйгури, які не лише приєднали до своєї держави володіння тюрків, а й значно просунулися на територію Китаю. Проте минуло всього сто років, і вже уйгури стали жертвою киргизьких племен, що жили на північному заході їхніх володінь, у Мінусинській низині на Єнісеї, і створили Киргизьке ханство (68. І. 212—213].
Кидані і чжурчжені
Киргизи через деякий час теж стали жертвою своїх підданих — киданів, які створили Велику державу Ляо, що проіснувала до 1125 р. і впала під ударами об'єднаних сил чжур- чженьської держави Цзінь 1 китайського царства Сун. Частина киданів після цього пішла у Середню Азію і створила там нову державу — Західне Ляо, яка називалася також державою каракиданів. Через кілька десятків років могутність чжурчжсньськоі держави Цзінь похитнули (1210 р.), а потім і зруйнували монгольські племена на чолі з Чингісханом (68, І, 213-214].
Коротку історичну характеристику деяких давніх племен і народів Центральної Азії наведено у табл. 24.
Габгмлія 24
КОРОТКА ІСТОРИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДАВНІХ ПЛЕМЕН
І НАРОДІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ (4)
Закінчення табп 24
Національно-ПСИХОЛОГіЧНІ
ОСОбЛИВОСТІ окремих тунгусо-маньчжурських народів
До споріднених народів тунгусо-мань-чжурської групи належать евенки та евени, що живуть від узбережжя Охотского моря на сході до річок Обі та Іртиша на заході, від Північного
Льодовитого океану на півночі до Прибайкалля і річки Амур на півдні*.
Представники цих народів характеризуються високим ступенем національного самолюбства, справедливістю й старанністю в усіх сферах життя 1 діяльності, намаганням завоювати довіру представників інших етнічних спільностей.
Загалом тунгусо-маньчжурські народи, що проживають на Крайній Півночі, в Сибіру і на Далекому Сході Російської Федерації, характеризуються дисциплінованістю, ретельністю, невибагливістю в побуті. У представників цих народів з дитинства розвиваються такі якості, як витривалість, воля, товариськість, почуття самоповаги. Вони, як правило, добре переносять будь-які прикрощі й злигодні, але зазвичай болісно переживають розлуку з домівкою, з предковічним місцем проживання
До сучасних нащадків монгольського суперетносу. що сформувався в XII- XIV ст., належать буряти, які проживають в Іркутській і Читинській областях Російської Федерації (далі — РФ). У національній психології бурятів утвердилися. з одного боку, такі якості, як стриманість, розсудливість, небагатослівність, слабке вираження емоцій, внутрішня врівноваженість, а з іншого — активно функціонували колективізм, взаємодопомога, старанність, стійкість родинних зв’язків, стриманість у стосунках між людьми, шанобливе ставлення до старших, намагання обійти гострі проблеми, конформізм, терплячість. У вихованні підростаючого покоління основний акцент робився на наочно-дієвому баченні світу, воно було спрямоване на формування конкретно-образного мислення.
Інший монголомовний народ, що проживає у степових просторах південного сходу Росії і походить від племені ойратів, які прийшли сюди з Монголії, називається калмиками. Основними національно-психологічними особливостями калмиків вважаються витривалість, невибагливість, наполегливість, старанність, вміння задовольнятися малим, орієнтація на безконфліктну поведінку' і досягнення злагоди ненасильницькими методами. У калмиків сформувалися й такі якості, як тверезість думки і раціоналізм, стійкість у стражданнях, невибагливість.