Трипільське коріння писемності
Слов’яни, насамперед праукраїнці, мали писемність, на думку багатьох дослідників, ще з далеких трипільських і навіть дотрипільських часів. Вивченню цієї давньої праписемності, що має безпосереднє відношення до протоукраїнських общин, присвятило свої праці багато вчених.
Серед них варто назвати Михайла Красуського — вченого XIX ст., який у 1880 р. в українській Одесі видав свою працю «Стародавність малоросійської мови», в якій стверджував: «Займаючись тривалий час порівнянням арійських мов, я переконався, що українська мова не тільки старша від усіх слов’янських, не виключаючи і так званої давньослов’янської, а й санскритської, грецької, латинської та інших арійських» [81, 169]. Своє дослідження з доведення первинної стародавності української мови М. Красуський побудував на назві чисел, відомих індоєвропейським племенам, походження яких учений пояснює формами саме української мови.Спроби відновлення докириличного письма робилися й у 50-60-ті роки ХХ ст. такими вченими, як М. Константинов (на основі «причорноморських знаків») і М. Єнговатов (на основі загадкових знаків на монетах російських князів XI ст.). Константинов висловив гіпотезу про споріднення буквено-звукового глаголичного письма з кіпрським письмом V-VI ст. через подібні практичні знаки на причорноморських кам’яних плитах, надгробках, черепиці, амфорах і монетах. Ці знаки належали не тільки скіфо-сарматському, а й усьому праслов’янському світу, що ввійшли пізніше в глаголицю — попередницю кирилиці. Єнговатов також доводив існування у слов’ян докириличної писемності [81, 15].
Київський учений М. Суслопаров у своїй праці «Розшифровка найдавнішої писемності з берегів Дніпра» [81, 176-190] ставив перед собою завдання прочитати трипільські написи і думав, що трипільці були пелазгами (або лелегами), від яких, зокрема, ведуть своє походження італійські етруски. Давні греки, як відомо, називали догрецьке населення своєї країни пелазгами, карійцями або леле- гами.
Ці племена заселяли Егеїду ще з часів неоліту. Карія була розташована на південному заході Малої Азії, й алфавіт карійців (лелегів) мало чим відрізнявся від алфавіту етруського (пелазгічного). При цьому висловлюється можливість одержання грецького алфавіту саме від пелазгів. Від пелазгів (філістимлян) одержали алфавіт і близькосхідні фінікійці, які стикалися з пелазгами-філістимляна- ми після їхнього переселення в Ханаан — Палестину з острова Крит. Проведені М. Суслопаровим порівняння засвідчують, що найдавнішим грецьким буквено-зву- ковим алфавітом був алфавіт пелазгічний, що збігається з відомими висловлюван-
Рис. 34. Різні зображення егейсько-трипільського (пелазгійського) культурного кола
(Наука и религия. — 2006. — Апр.)
нями античних авторів, таких як Діодор Сицилійський, Тацит, Пліній Старший, Діонісій Галікарнаський та ін. З огляду на зазначене київський дослідник доходить висновку, що алфавіт етрусків в Італії, алфавіт карійців (лелегів) у Малій Азії, давній алфавіт греків — це у своїй основі алфавіт пелазгів, «тобто того народу, що колись жив на землях нинішньої України й у першій половині II тисячоліття до нової ери був змушений покинути ці місця через нез’ясовані поки історичні події. Отож трипільські написи варто намагатися розшифровувати за допомогою саме пелазгічного алфавіту...» [81, 178].
Написи трипільської культури свідчать про те, що трипільці користувалися буквено-звуковим алфавітом, поява якого датується не пізніше III тис. до н. е., що на багато сторіч випереджає найбільш ранні зразки фінікійського алфавіту. Античні автори також основну роль в ознайомленні Італії, Греції й Малої Азії з буквено-звуковим алфавітом приділили саме пелазгам, а не фінікійцям, хоча про походження пелазгів із трипільських племен вони тоді ще не знали. На підставі сучасної розшифровки трипільських написів сьогодні, на думку М. Суслопарова, «можна стверджувати, що не фінікійці були винахідниками буквено-звукового алфавіту.
Його за багато століть до найдавніших зразків фінікійського письма винайшли пелазгійські племена, які жили в Ш-П тис. до н. е. на території сучасної України й відомі під ім’ям трипільців. Саме звідси бере початок буквено-звуковий алфавіт народів Європи» [81, 190].Український учений О. Знойко, коментуючи численні розшифровки й дослідження М. Суслопаровим трипільсько-пелазгічної і зрубно-кіммерійської писемності, висловив точку зору, що ці результати «можна зрівняти із всесвітньо відомими відкриттями Шампольйона — дослідника єгипетських ієрогліфів — або з розкопками Шліманом Трої» [81, 191]. Дослідження, проведені М. Суслопаровим, переконливо доводять, що трипільці — предки Київської Русі — були пелазга- ми-лелегами, попередниками не тільки слов’ян, а й давніх греків (Гомер називав їх «божественними пелазгами»). Культура трипільців ГУ-П тис. до н. е. залишила після себе не тільки зразки писемності, а й сліди астрономічних обсерваторій, бронзоливарного виробництва, величезних протоміст із дво- і триповерховими будинками специфічної архітектури: площею до 200 м з округлими вікнами, двосхилими дахами, жертовниками, печами, лежанками й місцями для роботи. Після ретельної побілки фасади будинків фарбувалися в жовтий і червоний кольори (у мистецтві найпоширенішими кольорами були червоний і чорний). На території сучасного Донбасу в трипільські часи вже були шахти, де видобували мідь і вугілля бронзовим знаряддям. Астрономічні спостереження велися в мегалітичних спорудах (кромлехах), зведених нашими предками-трипільцями на 500-1000 років раніше всесвітньо відомого Стоунхенджа. При цьому й сам Стоунхендж, за А. Знойко, був споруджений прибульцями з Наддніпрянської Русі, які потрапили на Британські острови через Нормандію, принісши туди астрономічні знання. Цим пояснюється, що слов’янські назви багатьох сузір’їв, зокрема зодіакальних, найдавніші в Європі (Волос, Стрілець, Перун, Близнюки та ін.) [81, 191-192].