Генезис українськоїмови

Наведені вище дані свідчать про входження носіїв трипільської культури у величезний за територією масив ранньоземлеробських культур Євразії, який відріз­нявся давнім полінезійським субстратом, що ввійшов у мови Месопотамії,

1303

Рис.

Розділи. Катастрофи і «післяпотопна» працивілізація

Індії, Ірану, Середземномор’я, Південно-Східної Європи й інших євразійських регіонів. Цей субстрат був виявлений у трипільській, кіммерійській, етруській, хатській, хуритській, урартській та інших давніх мовах, пов’язаних з іберійсько- кавказьким (середземноморським) світом. При цьому сучасні українські гідроні­ми неслов’янського й неіндоєвропейського походження представлені трьома основними групами: 1) середземноморською; 2) південнокавказькою; 3) північно- кавказькою з абхазо-адигськими й нахсько-дагестанськими паралелями. Назва українських гір — Карпати має Егейське походження, а культ сокири в Карпатах відповідає такому самому культу на Криті (лабрис — подвійна критська сокира ві­дома також у зображеннях трипільської культури й на Кам’яній Могилі). Таким чином, Ю. Мосенкіс робить висновок про егейський (балкано-крито-міноський) і кавказький субстрати праслов’янської мови, яка бере свій початок від мови три­пільців і від якої виникла сучасна українська. При цьому український дослідник висловлює твердження, що реліктові мови чорноморсько-середземноморського регіону (етруська, лемноська, хетська, хуритська, урартська), які мають вираже­ний середземноморсько-кавказький характер, є загалом мовами індоєвропейсь­кого походження [143, 77, 97].

На завершення свого дослідження мови трипільської культури Ю. Мо- сенкіс проводить лінгвістичний аналіз 12 перших рядків відомої поеми Тараса Шевченка «Причинна», у результаті якого було встановлено, що 33 % слів (такі як: гай, півень, сич, хвиля, хмара, човен, високий, широкий, гомоніти, гнути, пе­рекликатися, потопати, скрипіти, співати) — праслов’янського походження, а деякі з них (високий, гнути, човен) належать до періодів слов’яно-балто-германської й бал- то-слов’янської єдності; 50 % проаналізованих слів має праіндоєвропейське походжен­ня (такі як: верба, вітер, море, пора, ясний, блідий, синій, виглядати, виринати, ревти, стогнати та ін.). Числівник «третій» має більш глибоке коріння і належить до австронезійського субстрату, а іменники «гора» і «місяць», як і деякі інші слова (наприклад, «сердитий»), належать до ностратичної мовної єдності, з якої між XV-X тис.

Ю. Мосенкіс у своїй монографії наводить ще ряд цікавих фактів, які можуть бути корисними при вивченні історії народів і релігій світу. Зокрема про те, що етруське слово «Сатре» (бог Сатурна) стало основою індоіранського слова «кша- трій» («влада»), яке позначало адміністративно-військовий стан індоарійського су­спільства. Цікавим є також посилання на існування в IV тис. до н. е. еламо-каспійської етномовної групи племен, до якої належали племена касів або каспіїв, від яких пішла й назва Каспійського моря, а за твердженням давньогрецького географа Страбона автохтони Кавказу називали його раніше Каспієм. Найімовірніше, саме від цієї еламо-каспійської етнокультурної групи племен походять й леген­дарні кутії, які завоювали разом з еламітами в ІІІ тис. до н. е. Месопотамію і зни­щили Шумеро-Аккадське царство [116, ІІ, 367-382]. Цікава також думка В. Щер- баківського, наведена в розглянутій нами монографії, про те, що гіпербореї стали субстратною основою для індоєвропейських фракійців (траків), а агатірси, які проживали в часи Геродота неподалік від них, мали доіндоєвропейське, кавказьке походження, але піддалися потім тривалій індоєвропеїзації. Неабиякий інтерес викликає і наведене Ю. Мосенкісом сучасне тлумачення критського Мінотавра як родового поняття (а не власного імені «Астерій»), що означало «Місяць» і «люди­на», тобто «Місячна людина» [143, 48, 80, 85, 106].

На рис. 34 наведені різні зображення егейсько-трипільського (пелазгійсь- кого) культурного кола.