Сліди євро-австралоїдної доби
Відповідно до сучасних наукових уявлень критська писемність створювалася на основі акрофонічного (або ребусного) принципу: складові знаки виникали в результаті скорочення тих або інших слів.
Наприклад, склад «ма» передавав ім’я критської Великої Богині-Матері Ма, яку ототожнювали з «матір’ю звірів» і пізніше — з грецькою Геею. Читання в критських ієрогліфах імені богині Ма (яка, можливо, має паралелі з давньоєгипетською богинею істини Маат) дає можливість виявлення в цій писемності також імен інших божеств. Наприклад, форма відомого Фестського диска (як і свинцевого етруського диска з Мальяно) відповідає зображенню Сонця, що може вказувати на культ критського сонячного божества — догрецького Геліоса («голова в променях Сонця», тобто диск). Інша група знаків Фестського диска означає «голуб», що відповідає словосполученню «сонячне світло» і нагадує грецьке звертання до Аполлона, що розумілося як «світло Сонця». Звідси, на думку Ю. Мосенкіса, відомий Фестський диск — це гімн сонячному божеству, записаний для грецької мови як ребус, що символізує сонячний рік (сума подвоєної кількості знаків одного боку диска й кількості знаків другого боку становлять 365) [143, 34-37].Сучасні дослідники зазначають близькість відкритоскладової критської писемності до праслов'янської мови й до лувійських (анатолійських) ієрогліфів, що, як і критська, фіксували індоєвропейську мову, але на основі доіндоєвропейського відкритоскладового субстрату. Подібний субстрат виявляється також у балкансь- кій протописемності (датується 5300-5200 рр. до н. е.), у протошумерській з Урука, у малоазійській із Чатал-Гуюка (сьогодні визнається той факт, що протописемності Малої Азії й Іранського нагір’я почали з’являтися, починаючи ще з IX тис. до н. е.). Шумерська міфологія зберегла відомості про запозичення свого шумерського письма у більш давнього, дошумерського народу. Справді, у шумерській мові сучасні дослідники виявляють помітний субстрат, що містить мостобудівну, сільськогосподарську, металургійну й іншу подібну лексику.
Цей субстрат називають «прототигрським» (або «банановим» — за його основною фонетичною особливістю: всі слова цього субстрату мають регулярне чергування голосних і приголосних, як у слові «банан»). Таким чином, відкритоскладовий тип праслов’янської мови, критської, лувійської, палеобалканської і шумерської писемності міг підпадати під вплив одного дошумерського мовного субстрату. Типологічною паралеллю цього відкритоскладового субстрату є мови Полінезії, носії яких з’явилися в Індії близько VI тис. до н. е., а в Месопотамії, можливо, близько IV тис. до н. е., де заснували місто Ереду (місто водного бога Енкі, який завжди відрізнявся від інших шумерських божеств). Близько цього періоду (IV тис. до н. е.) полінезійці могли, на думку Ю. Мосенкіса, контактувати й з Критом, що підтверджується полінезійськими етимологіями ряду грецьких слів невідомого походження, а також іменами й функціями божества (наприклад, грецькі Уран, Плутон, Зефір, Аполлон і полінезійські Рангі, Пулоту, Таффі, Апулу-«Вогонь»). Догрецько-полінезійські відповідності мають, згідно із сучасними даними, і українсько-полінезійські етнографічні параметри, а антропологічний склад полінезійців має значний європеоїдний компонент (який, можливо, зберігся від часів євро-австралійської стадії розвитку населення Європи) [143, 38-41]. Прикладом може бути фотографія полінезійки (рис. 33), зроблена відомим українським мандрівником В. Петущаком, яка дуже нагадує український антропологічний тип [61].