Третій посланець і перемога світла над пітьмою

Поява Третього посланця і викликаних ним 12 дів — вирішальний, переломний момент маніхейської космології й есхатології в перипетіях битви світла й пітьми. Третій посланець змушує чоловічих демонів пітьми вивергнути насіння (від цього насіння на землі походять рослини, у воді — величезне чудовисько, переможене одним із синів Живого духу), а жіночих — непороджене потомство (що дало на­чало тваринному світові).

Світлоносний Ісус, «викликаний» Батьком Світла, розбудив Адама від гли­бокого сну, вигнав демонів, які його охороняли, і дав йому вкусити плід від дре­ва життя (перед цим Адам, як зазначено в біблійному Старому Заповіті, вкусив з Свою плоду від дерева пізнання добра і зла). «Стара» людина, таким чином, пере­творилася на «нову», що наблизило відкриття істини і спасіння. Однак остаточно, згідно з маніхейською доктриною, вони були знайдені лише з появою останнього посланця — Мані. Лише тепер, вважають послідовники маніхейства, людина одер­жала можливість здійснити своє головне завдання — відокремити елементи світла від елементів пітьми і допомогти звільненим та покутуваним елементам світла з’єднатися із самим світлом. Звільнення елементів світла на мікрокосмічному, людському рівні приводить до перемоги світла й у мікрокосмічному, всесвітньому плані. Остаточне звільнення духу від тіла, світла від пітьми відбудеться в останні часи, коли здійсниться Страшний суд і Земля буде охоплена полум’ям впродовж

1468 років.

Життя маніхеїв — від розпорядку дня і системи харчування до релігійних обрядів — було суворо регламентованим і підпорядкованим ідеї спасіння. Кожен акт життя маніхея перетворювався на можливо більше «поглинання» в себе час­ток світла: наприклад, вони вважали, що фрукти й овочі значно корисніші для організму людини, ніж всі інші продукти, оскільки — це «сонячні» плоди, які міс­тять багато часток світла. Їсти м’ясо не заборонялося, однак і не заохочувалося. Маніхеї відмовлялися так само від усіх робіт на землі, вважаючи, що вони завда­ють великої шкоди часткам світла, які криються у бур’янах, травах, чагарниках, деревах. Подібне самозречення було під силу далеко не кожному, до того ж серед маніхеїв налічувалось багато торговців і ремісників. Тому поступово в маніхейсько­му співтоваристві виділяються два основних шари, які відповідають і двом го­ловним ступеням порятунку: «обрані» і «слухачі». До «обраних» належали, по суті, професійні жерці, яким уготований повний і остаточний порятунок, а «слухачі», які піклувалися та доглядали за обраними, прилучалися до таємниць вчення й у наступному житті могли народитися «обраними». У цілому ж ієрархія маніхейської громади була значно складнішою. Так, відповідно до прийнятої маніхеями схеми, суспільство поділялося на такі ієрархічні щаблі [38, 409, 119, VI, ч. І, 306]:

1) учителі — «сини лагідності» — це сам Мані або його учні (або наступни­ки);

2) 12 апостолів або магістрів (або посланців) — «сини ведення», які про­повідують вчення Мані;

3) 72 єпископи — «сини таємниць», які поєднують маніхейських пророків і віщунів;

4) 360 старійшин або пресвітерів;

5) «обрані»;

6) «слухачі».

Число «обраних» і «слухачів» не було обмеженим, але саме «слухачі» й становили найнижчий рівень і основну частину маніхейської громади (зага­лом ідея «обраності» досить співзвучна з іудейською доктриною). Усі маніхеї з ме­тою очищення Світла накладали на себе певні обмеження: «слухачі», наприклад, зобов’язувалися не брехати, не порушувати клятви, не ображати інших людей, не займатися чаклунством, не поклонятися ідолам, не вбивати нічого живого, не пити вина, поститися кілька разів на рік, сповідатися главам громад, піклува­тися про «обраних».