Трансформація богів брахманської релігії
Одне з головних божеств брахманізму Праджапаті («владика породжень», «господар істот»), ототожнений з Брахмою, злився в епоху індуїзму з місцевим доарійським божеством Нараяною — могутнім богом, якому в стародавні часи, на думку сучасних релігієзнавців, приносилися людські жертви.
Нараяна стає верховним божеством й іменується Бхагават («який наділяє долею», «щедрий», «милостивий»). Згодом ім’я Бхагават розуміється як «Подавець благ», «Владика», «Господь». Воно закріпилося за Нараяною і стало його головним ім’ям. Уявлення про Нараяну переплелися з культом іншого неарійського божества Сан- каршани, найяскравішою рисою якого є зміїна природа. Він — цар змій і втілення вселенського змія Шеши, який сотнею своїх капюшонів підтримує земну твердь [242, VI, ч. I, 447-448}.З образом Санкаршани пов’язані образи інших божеств: братів Баларами і Васудеви. Васудева злився згодом з Кришною, який, як і його брат Баларама (ототожнювався із змієм Шешею), також належав до місцевих богів. Брахманська теорія свідчила, що Нараяна мав чотири форми, причому всі вони існували паралельно з ним і одночасно один з одним. Пізніше ця теорія чотирьох форм Бхагавата-на- раяни була дещо переосмислена, що знайшло віддзеркалення в таких уявленнях: уселенське божество Бхагават розкриває себе у вищій формі під ім’ям Васудеви, чим починає космічний процес творіння; Васудева породжує нову форму, названу Санкаршаною (Шеша) і всю початкову природу; від цього союзу народжується третя форма (Прадьюмна), яка дає початок четвертій формі (Анірудха), а також принципу самосвідомості; вони, у свою чергу, породжують решту елементів (воду, вогонь, землю, повітря, ефір) і Брахму, який творить з цих елементів Землю, світила і всі живі істоти [242, VI, ч. I, 448].
До кінця II тис. до н. е. Васудева практично поглинув три інші форми Бха- гавата і почав поступово зливатися з Нараяною.
Незабаром Васудева був уподібнений ведійському богові Вішну, а пізніше така сама доля спіткала і Нараяну: він злився з Вішну. Так відбувалося злиття брахманізму з різноманітними елементами місцевих вірувань, що сприяло виникненню нової релігії — індуїзму. При цьому віра в Бхагавата стала сприйматися як продовження ведійсько-брахманістських традицій, а ім’я Бхагават стало одним з основних імен верховного бога, який з безособового Абсолюту трансформувався в особового бога, що викликає у віруючих відчуття любові і причетності (бхакті). Первинне значення слова «бхакта» («їжа») означало, що племінне божество наділяло їжею й іншими засобами життя всіх членів співтовариства, причетних до цього божества. Тепер поняття «бхакта» означає прихильника Єдиного Бога, виповненого самозабутньої любові до Бхагавата (Господаря і Владики) [242, VI, ч. I, 449]. Таким чином, система індуїзму з кінця I тис. до н. е. починає змінювати в Індії стародавню релігію ведійського брахманізму. Відтіснена в попередню епоху з пануючих позицій реформаторськими релігійними ученнями буддизму і джайнізму, брахманістська релігія відроджується в нових історичних умовах у формі індуїзму, вбираючи в себе і асимілюючи багато народних вірувань і культи, що раніше залишалися за межами ортодоксальної ритуально-міфологічної системи [139, I, 535].