Ранній етап становлення класичного індуїзму відображений в епосах Махабхарата і Рамаяна, а його зріла система, що склалася, в Пуранах (санскр. «стародавній»), релігійно-космогонічних поемах початку I тис. н. е
Відповідно до культу того божества, якому присвячена Пурана, є брахмаїстські, вішнуїстські і шиваїст- ські Пурани, які за своїм змістом і формою наближені до давньоіндійського епосу [12, 978].
Початок I — середина II тис. н. е. — час складання різних Пуран (тобто близько 1,5 тис. років). Крім того, розвиток системи індуїзму продовжувався в санскритській класичній літературі і середньовічних творах на новоіндійських мовах [139, I, 535].Вже в пізньоведійських джерелах образи богів, що посідали чільне місце в пантеоні стародавніх аріїв, відступають на другий план. У ролі верховного божества все частіше виступає Праджапаті, бог-творець і бог-батько, а на початку епічного періоду його змінює, як наголошувалося, Брахма під впливом філософської поезії Упанішад (VII-VI ст. до н. е.), де Брахма виступає як персоніфікація вищого об’єктивного начала Брахмана. В епосі ототожнення Брахми з Брахманом не відіграє головної ролі в його характеристиці, і образ Брахми пов’язується насамперед з космогонічним міфом, різні версії якого відображають як надзвичайно архаїчні уявлення, так і відносно пізні філософські концепції. Однією з найпоширеніших залишається версія, яка походить з Вед, про походження світу з космічного яйця, породженого силою тепла в первозданних водах. У нім народжується деміург Брахма, який творить Всесвіт з матеріалів цього яйця. В епосі Всесвіт постійно позначається як трилока («три світи») — небо, земля і підземний світ. Пізнє уявлення про будову Всесвіту — «яйця Брахми» (брахманда) — значно ускладнюється [139, I, 535].
Створивши Всесвіт, Брахма затверджує Землю серед водойм і зірки на небі, визначає перебіг часу, створює смерть для порятунку Землі від перенаселення та ін. Богам, своїм нащадкам, він віддає у володіння окремі сфери світобудови, засновує основні соціальні інститути, встановлює на землі дхарму — священний закон, а також релігійні обряди і звичаї, станове ділення суспільства, права і обов’язки чотирьох Варн (станів), інститут шлюбу та ін. Особливо підкреслюється в епосі роль Брахми на небесах (де він ставить Індру царем над богами) і на землі.
Проте і Брахма, спочатку виступаючий як «Самосущий» (сваямбху), згодом втрачає свою перевагу і позачасову позицію. В епосі на чолі пантеону разом з Брахмою стають Вішну і Шива. А боги, яким раніше належали головні місця у ведійському пантеоні, переходять нижче, на наступний ступінь сакральної ієрархії, де становлять групу локапалів — владик країн світла: Індра, Агні (пізніше його місце займає Кубера), Варуна, Яма. Зберігається стародавня функція Індри — громовержця і подавця дощу, і ще більшою мірою його військова функція — він очолює богів у небесних битвах, він же — покровитель стану кшатріїв (військової аристократії) на землі. Ведійський Варуна перетворюється на другорядне божество вод. Навпаки, більшого значення набуває Яма, який стає божеством смерті, володарем предків (Пітарів), тобто тіней покійних [139, I, 535].Пізніше розвивається уявлення про розташованих глибоко під землею незліченних адах (нарака), якими володіє Яма. З’являється нове божество в пантеоні — Кубера, бог багатства і повелитель якшів, що стережуть скарби. Кубера традиційно розглядається як людина, зведена в ранг божества. Пізніше до групи локапалів зараховуються ще чотири божества: Кубера, Сур’я, Сома і Ваю. Не входять до групи локапалів, але залишаються в пантеоні такі ведійські божества, як Ашві- ни, Сарасваті, Тваштар (відоміший в епосі під ім’ям Вішвакарман). Зберігається традиційне число богів — 33 і ділення їх на групи: Адітьї(12), Рудри (11), Васу (8) і Ашвіни (2). Проте насправді число богів, включених в систему індуїзму (на підлеглому положенні) значно більше. Нижчий ступінь в ієрархії пантеону посідають лісові і домашні духи, боги — покровителі міст, гір, річок, сіл, будинків тощо. Боги післяведійського пантеону більш антропоморфні, вони прекрасні, не відкидають тіні, не торкаються землі ногами. Вони мудрі, як і демони, і здатні до перевтілення [139, I, 536].