Основні міфи і мотиви
У системі індуїзму богам протистоять демони — асури, які поділяються на дайтьїв і данавів. На боротьбі богів і асурів ґрунтується міф про сколочування океану. Боги і асури спільно сколочують океан, щоб добути з нього амриту, напій безсмертя (замінюючий в індуїзмі ведійську сому).
Вони використовують міфічну гору Мандару як збивачку, встановивши її на спині гігантської черепахи, що спустилася на дно океану, і обмотавши її, як мотузкою, космічним змієм Шешею (Васуки). Мандара (давньоінд. «величезна» або «тверда») — це священна гора в індуїзмі, житло різних божеств і напівбожественних істот (якшів, гандхарвів, кіннарів та ін.). За Махабхаратою, Мандара піднімається над землею на 11 тисяч йоджан (1 йоджана дорівнює близько 4 км) і на стільки ж йде вглибину землі. Вирвати гору Мандару із землі допоміг богам (на прохання Брахми) змій Шеша. Ця гора ототожнюється зазвичай з однією з вершин в Гімалаях, біля гори Кайласа [139, II, 102].Під час сколочування з океану, окрім амрити, з’являються різні скарби, зокрема Лакшмі — богиня краси і щастя, а також райське дерево Паріджата, сонячний кінь Учгайхшравас та ін. Як побічний продукт сколочування виникає страшна отрута калакута (або халахала), що загрожує знищити Всесвіт. Заради його порятунку отруту випиває Шива, а за допомогою Вішну боги обманом відбирають у асурів амриту. В епічній міфології значно збільшується число класів демонів: асури, ракшаси і пішачі, згадувані ще у Ведах, протиставляються трьом класам позитивних істот — відповідно богам, людям і предкам-пітарам (але з’являється безліч нових дрібних різновидів: прети, праматхи, мандехи, кабандхи та ін.). Прети, наприклад, — це духи померлих, які протягом деякого періоду після смерті людини (від кількох тижнів до року) залишалися жити серед людей. За цей час людям необхідно було зробити певний ритуал (сапіндікарану), щоб прети не стали бхутами, тобто демонами зі свити Шиви, але поєдналися з «батьками»-пітарами в небесному царстві.
Прети, однак, часто ототожнюються в народних забобонах з бхутами і розглядаються як істоти, ворожі людям [139, II, 335].В індуїзмі, як зазначає російський релігієзнавець В. Ерман в «Міфах народів світу», розширюється світ нижчої міфології. З Вед переходять в епос образи гандхарвів і апсар. Разом з якшами, що зображалися у вигляді прекрасних юнаків і дів, до свити бога Кубери зараховуються гухьяки, напівконі-напівптахи, і людиноподібні нари. Гандхарвів у ролі небесних музикантів дублюють кіннари, що мають зовнішність людей з кінськими головами, а також сіддхі, ангелоподібні мешканці небесної сфери, та ін. Пізніше з’являються видьядхари, духи гірських лісів, подібні до ельфів європейського фольклору. Важливу роль в індуїзмі відіграють наги, напівдемонічні істоти зміїної природи, які в епосі пов’язані походженням зі своїми антиподами — птахами супарнами. Вождем сонячних птахів супарнів є Гаруда, тісно пов’язаний в епосі з богом Вішну. В міфології тварин в індуїзмі, як і у ведійський період, важливу роль продовжує відігравати корова (з’являється, наприклад, образ корови Сурабхи, виконуючої всі бажання свого власника). Значного поширення набуває культ мавп, де особливим шануванням серед народу користується образ Ханумана — мудрого мавп’ячого вождя, який в переказі про Раму допомагає героєві звільнити викрадену ракшасами дружину. Багато тварин включається в культи головних божеств пантеону як їх зооморфні атрибути: з’являється образ «вахани», тваринного (іноді рослини) «носія» певного божества («ваханою» Брахми вважається гусак, Вішну зображується таким, що сидить на орлові Гаруді, «ваханою» Шиви є білий бик Нандін, дружини його Деві або Дурги — лев тощо) [139, I, 537].
В індуїстській міфології рослин важливу роль відіграє ашваттха (священна смоковниця), у вшановуванні якої розвивається похідна від Вед концепція Світового дерева, а також ньягродха (баньян), ашока (їй моляться жінки про пологи), лотос, туласи (квітка, пов’язана з культом Вішну). Земля в Пуранах описується як плоский диск, в центрі якого підноситься священна гора Меру, а навколо неї, відокремлені океанами, розташовано чотири материки (двіпа).
Навколо вершини Меру обертаються Сонце, Місяць і зірки. Згідно з уявленням про Всесвіт як про «яйце Брахми» розрізняють такі світи [139, I, 537]:• над землею піднімаються ярусами шість небес (чим вище, тим прекрасніше), де найвище — це «світ Брахми» (брахмалока). На небесах мешкають боги, святі мудреці та інші істоти напівбожественної природи;
• під землею розташовано сім ярусів підземного світу (потала), де мешкають наги й інші міфічні істоти;
• ще нижче сім зон адів — нарака;
• під адами мешкає дракон Шеша.
«Яйце Брахми» оточене шкаралупою, що віддаляє його від простору, де розташована безліч таких самих світів. Це вже порівняно пізні уявлення, які з’являються в розвиненому індуїзмі, що визнає множинність світів, котрі постійно зникають і виникають знову. Одним з провідних мотивів індуїзму, що походить від пізньоведійської літератури, є магічна сила, яку дарує аскетизм. Умертвіння плоті — тапас — дає змогу добитися виконання будь-яких бажань, сполучає в собі творчу і руйнівну сили, внаслідок чого подвижник знаходить надприродну здатність плодотворення. Характерною рисою індуїзму є поєднання в єдиному комплексі аскетичного і еротичного начала. У багатьох епічних і пуранічних сказаннях Індра, боячись за свою владу, підсилає до подвижника прекрасну апсару спокусити його, проте, навіть піддавшись спокусі, аскет не втрачає остаточно плодів свого подвижництва. Інший характерний мотив стародавніх оповідей — прокляття відлюдника, яке служить причиною нещасть або загибелі багатьох епічних героїв [139, I, 538].