Інші головні боги і нові течії
Крім Брахми, який містить у собі все і розвинувся з образу Брахманаспаті (Бріха- спаті) як верховного бога Всесвіту, головного значення набувають також Вішну і Шива (останній пов’язується з ведичним богом бурі Рудрою, але по суті є давнім доарійським чоловічим божеством).
Ім’я Вішну збігається з одним із ведичних уособлень Сонця, проте за своєю зовнішністю і функціями це багато в чому новий бог. Видне місце, як наголошувалося, починають посідати жіночі божества, які були майже відсутні у ведичній релігії. З Вішну пов’язується богиня Лакшмі, з Шивою — богиня Парваті (її також називають Дурга і Калі), з Брахмою — богиня Сарасваті. Сучасні дослідники припускають, що ці і багато інших божеств брахманського пантеону були запозичені з місцевих доарійських культів Індії. Боги при цьому отримують характер кастових богів: Брахма, що висувається як головний бог, є богом брахманів і до нього з молитвами можуть звертатися тільки брахмани; Індра — єдиний із стародавніх ведичних богів, який зберіг своє значення — став виключно богом кшатріїв; стародавній Рудра, який ототожнювався пізніше з Шивою, був одним з головних богів вайшьїв-земмробів. Вірування брахманізму, таким чином, пов’язані як з ведичною релігією арійців, так і з доарійськими релігійними уявленнями автохтонів Індії [206, 285, 289].Проти пануючої ролі брахманів і освяченої «Законами Ману» кастової системи в цілому виступили нові релігійні течії — джайнізм і буддизм (^І^І ст. до н. е.), які заснували представники кшатріїв — Вардхамана Махавіра (або Джина) і Сиддартха Гаутама з царського роду Шакья (відомий під ім’ям Будда). Обидві течії не визнавали кастового ладу, і для них найважливішим було позбавлення кожної окремої людини від страждань шляхом його власних зусиль. При цьому обидві течії визнавали концепцію карми і в обох на перше місце висувалося етичне вчення про праведний шлях життя. Але доля цих двох віровчень була різною [206, 289-290}:
• джайнізм, який вважав матеріальний світ злом і прагнув звільнення від нього, створив вимоги суворого аскетизму, які охоплювали принципи безшлюбності (целібат) і неубивання всього живого.
Джайнізм поширився переважно серед купців і міського населення (сьогодні число його послідовників становить близько 3 млн осіб), проте, на відміну від буддизму, за межі Індії не проник;• буддизм поширився серед населення Індії набагато ширше, ніж джайнізм (частково тому, що не доводив своїх вимог до крайності) і був прийнятий в багатьох інших країнах Азії. У свій час — при династіях Маур’я і Кушанів (III ст. до н. е. — II ст. н. е.) — буддизм став навіть державною релігією. Це не могло не стривожити найсерйознішим чином жрецьку касту брахманів, що втрачали своє колишнє монопольно-панівне становище.
Стара брахманська релігія програвала в боротьбі з буддизмом і джайнізмом, що вимагало її модифікації у бік зближення з широкими народними масами. Для цього насамперед необхідно було дати можливість народу брати участь у релігійному культі, необхідні були суспільні релігійні церемонії, відповідні святилища, місця паломництва тощо. В цю епоху в Індії з’являються храми, споруджуються величезні статуї богів, культ стає більш демократичним. Виникає своєрідне вчення про аватарів (тобто сходження, втілення богів серед людей), які постають як бо- ги-рятівники. Одним з них, найпопулярнішим, стає Крішна — одна з аватар Вішну. У Південній Індії таким самим богом-рятівником виступає Рама — легендарний покровитель арійців при завоюванні ними Цейлону, герой давньоіндійського епосу «Рамаяна». Всі ці нові явища знаменували собою початок нової епохи — епохи індуїзму [206, 290-291}.