Тибетський буддизм: виникнення і поширення
Існує думка, що основу цього напряму буддизму заклав Падмасамбхава (санскр. «той, що виник з лотоса») — очевидно, реальна людина, яка сприяла поширенню буддизму в Тибеті. За легендою Падмасамбхава народився з лотоса як еманація будди Амітабхи і виховувався в будинку Індрабхуті (одного з 84 махасіддх — напівміфіч- них персонажів ваджраяни, що досягли досконалості шляхом йогічної практики і, ймовірно, реально жили в Індії в УІІ-ХІ ст.).
Індрабхуті був правителем країни Одіяни, яка, на думку деяких буддологів, лежала в долині річки Сват у Кашмірі. Після досягнення повноліття Падмасамбхава подорожував Індією, вивчаючи за допомогою дакіні методи ваджраяни. На запрошення царя Тибету Тісонгдецена (755-791) він вирушив до Тибету, щоб допомагати філософові Шантаракшіті поширювати там буддизм. Майстерний в магії, Падмасамбхава перетворював місцевих божеств і демонів на захисників буддизму. Він також вважається засновником найдавнішої буддійської школи Тибету Ньїнгма [139, II, 125, 274].Основні школи буддизму Тибету наведені в табл. 25.
Таблиця 25
ОСНОВНІ ШКОЛИ БУДДИЗМУ ТИБЕТУ [242, VI, Ч. I, 639-651]
| Школа | Короткий зміст вчення |
| 1 | 2 |
| Ньїнгма (букв. «стародавня») | Охоплює всі учення і практики, що з'явилися в Тибеті в ранній період поширення буддизму. З'явилася в XI ст. Має власний канон таємних текстів: Зібрання старих тантр (що не увійшли до загального тибетського канону — Канджур) і величезна література Одкровень — Терма. Всі вчення Будди в цій школі класифікуються на 9 колісниць: перші три колісниці охоплюють вчення сутр хінаяни і махаяни; подальші шість містять вчення тантр; з них три останні є унікальними — «Маха-йога» («Велика йога»), «Ану-йога» («Сутнісна йога») і «Ати-йога» («Початкова йога»), відома також як Дзокген («Велика досконалість»), яка вважається в школі ньїнгма вищим вченням буддизму, що увібрало всю його суть. Для практики Дзокген необхідна наявність кваліфікованого вчителя. Особливістю цієї школи є наявність в ній двох духовних общин — ченців і йогинів — мирян |
| Кадам (букв. «роз'яснення або наслідування слова Будди») | Заснував школу знаменитий індійський учений Атіша (982-1055). Його знаний учень Драптон (1004-1064) побудував монастир Радренг на північ від столиці Тибету Лхаси, який став центром вчення кадам. Особливе значення в цій школі надається суворій аскетичній практиці і усамітненню в гірських обителях. Головне вчення, передане Атішою і розвинене його учнями, отримало назву Лоджон (букв. «Перетворення розуму»), метою якої є вироблення огиди до мирського існування і усвідомлення необхідності медитації. Ця школа заклала основу й інших шкіл, зокрема, каджу і гелук |
| Сакья (букв. «Сіра земля») | Засновник школи — Кончок Джялпо (1034-1102) походив з княжого роду. Головне вчення має назву Ламдре і становить два основні розділи — сутра і тантра (у першому відкидається прихильність до сансари і осягається порожнеча, в другому — природа розуму). Старшинство в школі передається від батька до сина. Найвідомішими розділами вчення були «п'ять великих Сакья»: |
Закінчення табл. 25
| 1 | 2 |
| засновник Кончок Джялпо, два його сини, його внук Сакья Пандіта (був проголошений вчителем монгольського імператора Китаю, внука Чингісхана) і племінник останнього Дрогон Пхакпа (1235-1280) — гуру китайського імператора Хубілая | |
| Каджу (букв. «традиція передачі слова Будди») | Засновник — великий йогин Чунгпо Налджар (978-1079). Послідовники цієї традиції не створювали монастирської організації, і вона зникла. Іншим засновником став Марпа Лотро (1012-1099), що отримав багато тантричних вчень. Серед його учнів був знаменитий відлюдник і поет Міларепа. Головним учнем Міларепи став Гампопа (1079-1153) — «Цілитель з Дакпо», що заснував чернечу традицію. У школі головна увага приділяється шануванню свого наставника |
| Гелук (букв. «добродійна традиція») | Остання за часом і найбільша школа буддизму Тибету. її засновник — прославлений учений Цонгкхапа Лопзанг Тракпа (1357-1419), що написав 20 томів творів (всього 210 робіт) — коментарі до тантр і сутр. Він обстоював повернення до давніх канонічних текстів і відкидав пізніші інтерпретації. Школу гелук часто називають «нова кадам», оскільки Цонгкхапа перебував під сильним впливом Атіши. Відмінною особливістю послідовників цієї школи є сувора чернеча дисципліна і головні убори жовтого кольору (тому цю школу іноді називають «жовтошапковою», а решта всіх шкіл — «червоношапкові»). Основою школи є тантричні форми буддизму |
Один з найвідоміших тибетських святих — Міларепа (1040-1123) [31]. Міларепа (букв. «людина в бавовняному одязі») був мандрівним убогим йогом і викладав свої вчення в стилі народних балад. У молодості Міларепа, помща- ючись за честь своєї сім’ї, убив кілька десятків чоловік, але після усвідомлення гріховності своїх вчинків обернувся в буддизм. Він став учнем Марпи — засновника школи каджу і прийняв від нього тантричні посвячення. Міларепа володів дивовижними здібностями (зимував в крижаних горах Гімалаїв, залишаючись в одному бавовняному одязі; міг засунути руку по лікоть у скелю, як в порожнечу; міг бити палицею по повітрю, як по барабану) і мав безліч учнів [242, VI, ч. I, 646].
Автором пізнішої форми ламаїзму є Цзонкаба (Цонгкхапа), що заснував на початку XV ст. секту гелукпа (гелук). У цій формі ламаїзм набув поширення у монголів (у тому числі й у предків нинішніх калмиків) з кінця XVI ст. (затвердився в середині XVII ст.), а в бурятів — з початку XVIII ст. Ламаїзм — це загаль- нобуддійська у своїй основі релігійно-міфологічна система з переважанням рис ваджраяни: така сама чітка ієрархічність пантеону; важливість категорії ідамів (божеств-покровителів — особистих, сімейних, монастирських); наявність інституту «живих богів», серед яких особливо вшановувалися далай-лама (втілення Авалокітешвари), панген-лама (втілення Амітабхи), Цзонкаба (втілення Ман- джушрі) і глава ламаїстської церкви Монголії богдо-геген, або ундур-геген [139, II, 36].
Буддизм проникав у Тибет із сусідніх країн в різних формах: класичний індійський буддизм махаяни, китайська школа медитації чань, тантричні традиції з Кашміру і Бенгалії та ін. Попри те, в той час в Тибеті проповідували маніхеї, несторіанські християни і суфії (містики-мусульмани), тобто в Тибеті зустрілися практично всі релігійні вчення, результатом чого і стала традиція, відома сьогодні як тибетський буддизм [242, VI, ч. I, 631]. Основні етапи становлення ламаїзму в Тибеті наведені в табл. 26.Таблиця 26
ОСНОВНІ ЕТАПИ ПОШИРЕННЯ БУДДИЗМУ В ТИБЕТІ [242, VI, ч. I, 626-630]
| Дата | Подія |
| 433 р. | За переказами, цього року відбулася зустріч Тибету з буддизмом, коли за царювання Лхатхотхорі з неба впали буддистські сутри і мантри (цей цар вважається втіленням бодхісатви щедрості) |
| 617-698 рр. | Час царювання Сонгцена Гампо — «першого царя Дхарми», якого вважали втіленням бодхісатви співчуття Авалокітешвари. Був покровителем буддизму. Прислухаючись до порад своїх двох дружин, непальської принцеси Бхрікуті і китайської принцеси Вен Чен, він склав зведення обов'язкових правил поведінки тибетців згідно з етичними буддистськими нормами |
| 795-797 рр. | Час царювання «другого царя Дхарми» Трісонга Децена, що вважався втіленням бодхісатви мудрості Манджушрі. Він вирішив зробити буддизм державною релігією і запросив з Індії славетного проповідника Шантаракшиту. Останній не міг справитися з місцевими бонськими жерцями і попросив царя запросити на допомогу відомого буддійського мага Падмасамбхаву. Цей маг, володіючи глибоким знанням шаманських практик, зміг підпорядкувати в Тибеті всіх демонів. Разом з царем Трігонгом і Шантаракшитою він розпочав спорудження монастиря Самьє — першого інституту вивчення буддизму в Тибеті. З'явилися перші тибетські перекладачі священних писань буддизму (найвідоміший з них Вайрогана). В цей час в Тибеті почала поширюватися і тантрична форма буддизму — ваджраяна. Три сини Трісонга також багато зробили для поширення буддизму в Тибеті |
| 817-836 рр. | Час правління царя Ралпачена, що вважався втіленням бодхісатви могутності Ваджрапані. Він велів скласти словник буддійських понять і зведення правил перекладу з санскриту. Ці ранні переклади старих тантр дали початок школі ньїнгма (букв. «стародавньої») |
| 836-841 рр. | Цар Лангдарма (перша частина імені означає «бик») почав гоніння на буддизм, і за п'ять років його царювання буддизм в Центральному Тибеті був повністю винищений. Царя вбив буддійський ченець на ім'я Палджі Дордже |
| Початок XI ст. | Початок відродження буддизму. З Індії запрошуються відомі буддисти, зокрема знаменитий Атіша. З'являються школи кадам, сакья, каджу |
| 1253 р. | Вперше правителем всього Тибету стає духовний ієрарх школи сакья — чернець Пакпа |
| 1353 р. | Влада в Тибеті переходить до прихильників школи каджу |
| 1357-1419 рр. | Роки життя знаменитого ученого Цонгхкапа, що заснував школу гелук |
| Середина XVII ст. | Країною починають правити Далай Лами — духовні лідери школи гелук |
| 1959 р. | Тибет захоплює китайська армія, і Далай Лами відправляються у вигнання |