Головні персонажі тибетського пантеону
З персонажів махаяни найбільше звучання в ламаїзмі набули персоніфікації милосердя (як етичної категорії): Авалокітешвара (особливо 11-головий і 8-рукий) і народжена з його сльози його дружина Зелена Тара, а також бодхісатва Майтрея.
Авалокітешвара є, як вже наголошувалося, одним з головних бодхісатв махаяни і ваджраяни, ім’я якого перекладають по-різному: «Бог, який дивиться вниз», «Господь, який побачить», «Господь, якого побачили», «Бог погляду», «Око, що дивиться», «Поглядає очима», а також «Спостерігає за звуками світу». Образ Авалокітешвари виник в останніх століттях до н. е., і в «Сукхаватівьюха-сутрі» він виступає як еманація Амітабхи (санскр. «Невимірне світло» або «Невимірне життя») — одного з п’яти дхьяні-будд ваджраяни (правитель заходу червоного кольору), земною відповідністю якого вважають Будду Шакьямуні. Авакітешвара відіграє роль універсального рятівника і може приймати різні форми (в цілому 32). Пізніше Авалокітешвара вшановувався значно більше, ніж будди, йому додаються навіть деякі риси Бога-Творця. Починаючи з VII-VIII ст., наголошується зміна статі Авалокітешвари: разом з чоловічим образом виник і жіночий, який пізніше витісняє чоловічу іпостась. Продовжуючи мешкати в сукхаваті (раю, створеному буддою Амітабхою), Авалокітешвара має і власний рай у сніжних горах — Поталу [139, I, 2469].Потала, де мешкають Авалокітешвара і його дружина Тара, міститься, згідно з індійськими і тибетськими джерелами, на вершині гори на узбережжі Індійського океану (в китайському буддизмі — на острові в Східно-Китайському морі і називається Путо). За тибетською традицією, в Поталі Будда проголосив основну тантру Авалокітешвари, а також на прохання Манджушрі (щоб вилікувати від прокази царя Ішварапрабху) один з двох спеціальних магічних текстів (дхарані) Авалокітешвари. Поталою називається також палац далай-лам у Лха.сі (див. кольорову вклейку, рис.
106). Манджушра, образ якого виник в найдавнішій махаян- ській літературі в останні століття до н. е., у ваджраяні є разом з Авалокітешварою і Ваджрапані одним з трьох головних бодхісатв. У Тибеті земним втіленням Ман- джушри вважався засновник школи гелукпа Цзонкаба (початок XV ст.). Ваджрапані визнають еманацією будди Акшобхьї — творця раю абхіраті і одного з п’яти дхьяні-будд (правитель центру або сходу синього кольору). До сім’ї Акшобхьї належать Манджушрі, Ямантака, Хаягрива і багато інших божеств, а самого Акшобхьї вважають земним Буддою минулого — Канакамуні [139, I, 57; II, 102, 334].Дружина Авалокітешвари Тара (санскр. «рятівник») є бодхісатвою, ідамом і праджнею (жіночою відповідністю божества), втіленням безмежного співчуття. У пантеоні ваджраяни налічується 21 Тара (з різними іменами), культ якої користується широкою популярністю, а сама вона є головним жіночим образом. Тари уявляються одягненими в плаття індійської царівни і розрізняються за кольором, положенню рук і ніг, але всі вони мають одну і ту саму мантру (молитву). Найвідо- міші — Зелена Тара (Сяматара) і Біла Тара (Ситатара), які являють її милостиві іпостасі (інші — гнівні). За однією тибетською версією, Тара народилася зі сльози Авалокі.тешлари, коли він оплакував страждання світу. Її культ проник в Тибет в XI ст. і досяг кульмінації в XIV ст., хоча образ її був відомий в Індії ще в першій половині I тис. н. е. Тара увійшла також до добуддійського міфу про походження тибетського народу від мавпи (пізніше визнаною маніфестацією Авалокітешвари) і хтивої гірської демониці, що загрожувала пожирати щодня тисячі людей, якщо мавпа не поступиться її домаганням. Демониця пізніше була визнана інкарнацією Тари, не зважаючи на відсутність у Тари в решті сюжетів подібних рис. Як праджня Тара виступає разом з Авалокітешварою і Буддою Амогхасіддхою (санскр. «безпомилково удачливий») — одним з п’яти дхьяні-будд (правитель півночі зеленого кольору), земним проявом якого вважають будду нового світового порядку Майтрею.
В індуїстській релігії ім’ям Тара(давньоінд. «зірка») названа дружина наставника богів Бріхаспаті (планета Юпітер), яку викрав бог місяця Сома, що спричинило війну між богами, які прийшли на допомогу Бріхаспаті, й асурами, які встали на сторону Соми (від останнього, як наголошувалося, Тара народила сина Будху-Меркурія) [139, I, 70; II, 494].
Загалом величезний пантеон тибетського буддизму можна умовно поділити на такі категорії, згідно з концепцією Трьох Тіл Будди (Дхармакаї, Самбхогакаї, Нірманкаї):
• Будда Дхармакаї називається також Аді-Будда (тобто «Початковий Будда»), який символізує образ просвітленої природи розуму, яка є порожня і позбавлена будь-яких форм. В різних школах існують різні образи Аді-Будди. Жіночим Аді-Буддою є Праджняпараміта — «Мати Всіх Будд», саме позамежне знання. Чоловічі і жіночі образи Аді-Будди часто зображаються голими, що символізує повну відвертість розуму;
• на рівні Будди Самбхогакаї єдиний абсолют виявляється як п’ять видів початкового знання, втіленням яких виступають будди п’яти сімей: Вай- рогана, Акшобхья, Ратнасамбхава, Амітабха, Амогхасіддхи (див. також табл. 23 про дхьяні-будди ваджраяни). До цього ж розряду відносять і форми просвітлених істот — ідамів, символізуючих стан Просвітлення. Ідами бувають мирні (Авалокітешвара, Манджушрі, Тара), напівгнівні (Калачак- ра) і гнівні (Хаягрива, Ямантака), а також жіночі (дакіні), чоловічі (херукі) або парні («яб-юм», тобто «батько і мати»);
• Будди Нірманакаї — це земні будди, що перевтілились у звичайних людей. Насамперед — це Будда Шакьямуні, історичний засновник буддизму. Наступний найпопулярніший образ — новий Будда Майтрея, який повинен прийти через 5 тисяч років після Будди Шакьямуні. Вважається, що в нашу епоху (тобто між двома названими Буддами) з’явиться тисяча будд, і існує навіть іконографія кожного з цих будд. До земних будд зараховані найближчі учні і послідовники Будди Шакьямуні — сім патріархів і шістнадцять архатів, а також махасіддхи і буддійські філософи Стародавньої Індії. У кожній школі до того ж вшановувалися власні святі вчителі. Ламаїстські храми зображені на рис. 107 (див. кольорову вклейку).