Релігія бон і її засновник
Слово «Бон» (від якого, ймовірно, отримала назву і країна Тибет) означає «учення» або «звичай». Бон охоплює величезний комплекс вірувань, а його історія, як і вся релігія Тибету, умовно поділяється на три періоди: стародавній, старий і новий.
Бон глибокої старовини — це насамперед шаманізм, що розглядає весь світ як обитель доброзичливих і злих духів. Тому існували спеціальні люди — шени (у Сибіру їх називали шаманами), заклинателі, які проводили особливі ритуали і жертвопринесення для відновлення гармонії з природними силами (духами гір, озер, річок, дерев, полів, печер тощо). Шени також ховали померлих, лікували хвороби і провіщали. Від тих часів збереглися лише окремі міфи і деякі обряди. Старий бон (власне бонськарелігія Тибету) є вченням про шлях до звільнення, яке проповідував легендарний вчитель ШенрабМіво (Верховний Жрець). Збереглося кілька життєписів засновника релігії бон. За одним з них в доісторичну епоху на небесах жили три брати і вивчали вічну істину. Якось вони звернулися до Бога з питанням, як полегшити страждання живих істот, і Бог порадив їм стати наставниками людства протягом трьох світових епох. Середній брат Салва став таким вчителем в нинішню епоху. Він вперше з’явився в цьому світі 17 тисяч років тому в землі Олмо, розташованій в країні Тацик (деякі вчені ототожнюють Тацик з сучасним Іраном або Таджикистаном, інші — з легендарною країною Од- діяною, треті, — з міфічною Шамбалою). Пізніше Салва народився сином царя в країні Шанг Шунг у Західному Тибеті і його нарекли Великим Жерцем (Шенра- бом Міво). В 31 рік він відрікся від мирського життя і почав практику суворого аскетизму, а потім приступив до поширення вчення. В цьому йому допомагали два його сини. Впродовж всього життя Шенрабу заважав демон на ім’я Чапа Лак- рінг, якого Шенраб таки приборкав і зробив своїм учнем. Шенраб усмирив також місцевих духів і навчив тибетських жителів деяким ритуальним практикам. Він сказав, що вони ще не готові до отримання вищих знань, але в майбутньому його релігія пошириться і процвітатиме в Тибеті. Шенраб пішов з життя у віці 82 років, а шість найближчих учнів переклали його проповіді на мови народів сусідніх країн [242, VI, ч. I, 625].Відомий російський тибетолог В. Кузнецов у своїх працях [106; 107] доводить, що тибетська релігія бон є, за своїм змістом, іранським маздаїзмом, а батьківщина Шенраба (великого жерця Мітри) Олмо — це стародавній Елам, що входив до складу Перської імперії. З Еламом-Олмо ототожнюється і міфічна країна Шамбала, звідки Шенраб-мітраїст приніс до Тибету іранську за походженням релігію бон. Детальніше ми розглянемо ці питання в наступному томі, коли знайомитимемося з історією і релігією іранських народів.
Новий бон виник у XV ст., коли буддизм став вже в Тибеті державною релігією. Бон багато що запозичував у буддизмі, а останній переспівав багато бонських магічних ритуалів. Філософські вчення і багато ритуальних практик тибетського бона і буддизму схожі і розрізняються часто лише термінологією. Послідовники бон (бонпо) мають власний канон, що складається з текстів-одкровень. Самі послідовники бон називають свою віру юндрунг бон, тобто «вічне учення свастики», при цьому бонська свастика — стародавній солярний символ — зображається проти годинникової стрілки (тобто є лівою свастикою). Послідовники бон стверджують, що істина існує вічно поза часом і простором і періодично проповідує на Землі різними просвітленими вчителями. Оскільки істина одна, то не дивно, що вчення Будди Шакьямуні і Шенраба Міво збігаються, тим більше що, згідно з віруванням тибетців-бонців, перший був учнем другого в одному з попередніх життів [242, VI, ч. I, 626]. Бонський монастир у Непалі зображено на рис. 105 (див. кольорову вклейку).