Тема 8. Хетська держава
Хетське царство склалося у XVII ст. до н. е. головним чином з хаттів, які прийняли неситську мову1, а також індоєвропейських племен, у процесі синтезу яких і склався хетський етнос.
У його формуванні брали участь лівійський та хурритський елементи. Відчутним був і вплив північно- сирійської та шумеро-аккадської культур[227] [228]. Хатти, а також хуррити на межі 3 і 2 тис. до н. е. створили в Малій Азії такі міста-держави як Пурусханда, Амкува, Куссара (Кушшар), Хатті, Каніш, Вахшушана, Ма’ма, Самуха. На 1800 р. до н. е. вже помітні явні ознаки консолідації малоазійських державних об’єднань[229].
Рис.23: Хетський Бог грози
На межі ХХ і ХІХ ст. до н. е. на сході Анатолії існувала низка хетських племен та племінних союзів. Їхніми політичними та культовими центрами були Нелпа, Куссар, Цалпа, Хаттусас. Вожді цих племен у документах ідентифікуються як царі. Об’єднавши регіон, Аніттас зруйнував Хаттусас і заборонив його відновлювати карами небесного Бога Грози1. Полонивши Хуцціяса, царя Цальпи, він повернув викрадену статую неситського божества. Аніттас проводив храмове будівництво у Несі та інших містах богам Сіусуммі та Халмасуітті[230] [231]. У Хетській державі культові функції царя уважалися важливішими, ніж військові. Кожна повсякденна дія царя була зумовлена низкою релігійних ритуалів та обрядів, заклинань, які поширювалися на все суспільство. У Хаттусі велися записи, які фіксували різні ритуали, що проводилися не лише в столиці, а й інших священних містах держави. Культи богів були ідеологічним обґрунтуванням царської влади (Рис.24). У давньохетському державному пантеоні власне хетських (індоєвропейських) богів було мало. Це, зокрема, Бог денного світла Сіусуммі, Бог, що сидить на коні Пірвас (близьке хетському „перуна” (скеля), слов’янське Перун, литовське Перкунас, Бог грози)[232]. Найдавніші хетські культи хаттського і частково палайського походження. Палайці були другим, поряд з хаттами, давньоанатолійським народом і займали центральну частину Північної Анатолії[233]. При характеристиці хетського пантеону, хетсько-хурритський текст першим Богом на Небі називає Алалу. Цей персонаж залишається вкрай загадковим з огляду на відсутність його згадок в інших джерелах, виступаючи як Бог — першопредок. Кумарбі (хурритський Кумарве) уважався предком хурритських богів. Це означало „Божество з Куме” культового центру хурритів у горах[234]. Рис.24: Божества хетів, сирійцев, палестинців Майже кожний бог державного пантеону був пов’язаний з певним центром його пошанування. Так, культовим центром Богині Сонця Вурусему вважалося місто Арінна, Бога Телепінуса — місто Турмітта (Турхуміт), Бога гори Цаліянуса, Богині Ца(с)хапунас і Бога Таццувасіса — місто Кастама. Цар і цариця перебували під покровительством богів, які захищали їх від внутрішніх і зовнішніх ворогів. “Лабарнас- цар богам бажаним хай буде! Країна належить Богу грози. Небо, земля, воїни належать Богу грози. І він Лабарнаса-царя своїм намісником зробив, і йому країну Хаттусу цілком віддав. І країною всією Лабарнас своєю хай управляє! Хто ж до нього Лабарнаса-царя, і до його області наблизиться, того Бог грози хай вразить!” Хетський цар Мурсіліс ІІ повідомляв про підтримку Бога грози (Рис.23), який „явив свою божественну владу” при завоюванні країни Арцава. У разі порушення угоди з хетським царем порушника з усім його майном, родичами, „країнами, містами, виноградниками” мала вразити „тисяча богів” хетів[235]. Ретельний аналіз хетської міфології та ритуалів засвідчує причетність царськості до світової вісі, яка пронизує і згуртовує трьохсекторний світ хетів, — світового дерева, у корінні якого гніздиться змій, що порівнюється із царським троном, на зеленій маківці сидить орел, який втілює Бога Грози, середину дерева займає бджола (цар), що свідчить про сакральне трактування царськості, однак рівень її сакральності нижче, ніж Орла-Бога. Таке розуміння царськості давніми хетами передбачає певну подвійність у сприйнятті царя. З одного боку, під час царського свята, правитель надягає одяг божества, сорочку, святкове вбрання адуплі та підперезується поясом, що демонструє уявлення про предметність царськості, з іншого — він стає Богом не лише після смерті, а й за життя. Інші тексти (зокрема, текст Анітти (Аніттаса)) відзначають, що правитель „милий небесному Богу Бурі”. Хоча в хетського царя і Бога Грози багато спільних функцій та атрибутів, основний виояв сакрального зв’язку демонструє процес вручення богу царственності, роблячи його своїм намісником, але не богом. Це чітко засвідчує і самоідентифікація Хаттусілі ІІІ (ХІІІ ст. до н. е.): „Хаттусілі, великий цар, цар країни Хатті, син Мурсілі, великого царя, царя країниХатті, онука Суппілуліуми... нащадок Хаттусілі, царя Куссара”, тобто нащадком людей, якому „Іштар, повелителька моя, дала царську владу над країною Хатті, і я став великим царем” 1. Висновки. Хетська державність характеризується ритуально-сакральним характером. Аналіз хетської міфології та ритуалів засвідчує причетність царськості до світової вісі, яка пронизує і згуртовує трьохсекторний світ хетів. Майже кожний бог державного пантеону був пов’язаний з певним центром його пошанування. Релігійно-міфологічна уявлення стали інструментом інтеграції окремих регіонів Хетської держави, чинником формування спільної системи гуманітарних цінностей. Рекомендована література 1. Бычкова М. А. Ex oriente mythus? (К проблеме ближневосточного влияния на „Теогонию” Гесиода) / М. А. Бычкова // AI. — № 5. — 2009. — Саратов: Наука, 2010. — C. 7-30. 2. Вайнберг И. П. Человек в культуре Древнего Ближнего Востока / И. П. Вайнберг. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1986. — 208 с. 3. Замаровский В. Тайны хеттов / В. Замаровский. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1968. — 335 с. Питання для самоконтролю 1. Які на вашу думку, характерні особливості духовно- релігійної сфери Хетської держави? 2. Проаналізуйте розвиток хетської міфології та ритуалів. 3. Чим зумовлено формування державного пантеону хетів? Теми рефератів 1. Культові функції царя у Хетській державі. 2. Хетська міфологія та ритуали щодо царськості. Теми контрольних (курсових) робіт 1. Основні релігійні центри Хетської держави та їхня роль у сакралізації правителів.
