Мідія.
Якщо у VIII ст. до н. е. Мідія складалася із низки дрібних додержавних та ранньодержавних утворень, то вже на наприкінці VII ст. до н. е. тут витворюється єдина могутня держава, де самоврядні царства збереглися лише на периферії, завойованій пізніше.
На думку дослідників основи Мідійської держави були закладені між 673 р. до н. е. та початком ассирійсько-мідійської війни (між 625 та 613 рр. до н. е.)1. Внутрішня політика Мідії з самого початку її утворення мала яскраво виражений сакрально-ритуальний характер. Її поява та діяльність сприяла поширенню у регіоні релігії зороастризму, що, своєю чергою, реформувала вірування та культи аріїв. Сама ж держава будувалася на системі характерних для іранських народів правових, управлінських, соціогуманітарних інститутів та етичних норм. У VIII — першій половині VI ст. до н. е. Мідія перетворюється на потужний центр іранської державності[236] [237]. Мідійські царі прагнули встановити деспотичну владу, при цьому опираючись на широкі маси вільного населення, які були зацікавлені в ослабленні впливу родової знаті[238]. Для обґрунтування своїх позицій вони активно використовували релігійні уявлення давніх іранців та позицію жрецтва. Тому політика правителів Мідії щодо релігійних інститутів (храмів) відрізнялася лояльністю. Характеризуючи релігійні уявлення мідійців слід відзначити їхню різноманітність, зумовлену відмінностями соціокультурного розвитку різних регіонів держави. Наявний матеріал ілюструє це зображеннями різних чудовиськ — напівзвірів-напівлюдей, крилатих сфінксів, грифонів. В Авесті помітний вплив доіранських та неіранських традицій. Старі релігії кутіїв, лулубеїв, касситів продовжували існувати без особливих змін серед неіранського населення у ІХ—УІІІ ст. до н. е. Углиб Мідії проникали касситські та вавилонські культи. Сама Мідія, особливо у УІІ—УІ ст. до н. е., також була потужним центром культурних та релігійних імпульсів. Навіть Авеста поширювалася у формі специфічно мідійській. Роль жерців у державі виконували маги. Їхній склад поповнювався з окремого племені, яке вирізнялося особливими обрядами і віруваннями. Ймовірно, що територією цього племені була область Раги, одного з головних міст Мідії. Авеста вказує, що у Разі сам Заратуштра був управителем області (пехлевійський переклад означує „Заратуштра” як /аваїнзіїйт — „найбільш подібній Заратуштрі”, тобто „Верховний жрець зороастрійців”). Отже, Верховний жрець був як духовною владою (главою магів-жерців), так і світською владою (главою племені магів). Згодом його наступник мав світську владу у цьому районі і називався „главою магів”. Офіційна назва жерців у племені жерців, вживана ними самими звучала як аигауап-. Їхне плем’я було достатньо закритим від інших. Пізніше термін „маг” став синонімом зороастрійського жреця. У період Молодшої Авести назва „маги” не згадується, оскільки вона не була їхньою офіційною, крім того, ставлення до магів в умовах гострої міжплемінної, соціальної і міждержавної боротьби часто було ворожим1.