Світове дерево, жертвопринесення й напій безсмертя
У ведійській і індуїстській релігії найчастішим і представницьким варіантом Світового дерева виступає сакральне фігове дерево — ашваттха (давньоінд. «кінська стоянка»). Воно згадується вже в Ріґведі.
Космічні функції ашваттхі підкреслюються в Атхарваведі («З неба тягнеться корінь униз, із землі він тягнеться нагору»: АВ II 7, 3) і особливо в Упанішадах, де елементи ашваттхі співвідносяться з різними частинами макрокосму: «Нагорі її корінь, унизу — гілки, це вічна смоківниця» («Катха-уп». II 3, 1) або «Нагорі її корінь — тристопний Брахман, її гілки — простір, вітер, вогонь, вода, земля тощо. Це Брахман, що зветься єдиною смоківницею» («Майтри-уп». VI 4). Смоківниця, або фігове дерево — це інжир із сімейства шовковичних, котрий росте в Середземномор’ї, Малій Азії, Ірані й на північному заході Індії (у дикому й здичавілому стані — у Закавказзі, Середній Азії й Криму) [12, 450].Не менш поширений і звичайний (не перевернений) варіант ашваттхі: «Цар Варуна... тримає догори в бездонному просторі вершину дерева» (РВ I 24, 6). Ашваттха відіграє й певну роль у ритуалі, наприклад, у жертвопринесенні коня, що називається ашвамедха. Цар, який бажав нащадків й розширення своїх володінь, випускав на волю коня й разом з військом йшов за ним, підкоряючи правителів тих країн, де опинявся кінь. Похід тривав рік і був прелюдією до ашвамедха. Потім зводили спеціальну ритуальну споруду (причинаванса), орієнтовану на схід. Усередині розміщалися вогнища для трьох ритуальних вогнів, а на схід ставили великий вівтар з вогнищем у вигляді птаха (у центрі цього вогнища містився «пуп Всесвіту»). Далі вибирали коня певної масті й приносили
його в жертву (іноді умовно). Престиж цього ритуалу був настільки великий, що того, хто зробив 100 ашвамедх, вважали здатним скинути Індру й стати царем Всесвіту. В Упанішадах з ашвамедха пов’язувалося створення світу із частин коня [139, I, 143-144].
З образами Світового дерева, космогонічними уявленнями й ритуалами пов’язаний в індійській релігії божественний напій безсмертя — Амріта (букв. «безсмертний»). Уявлення про амриту пов’язане з ведійськими уявленнями про сому — напій богів, який наділяє надприродною силою або безсмертям (в епічній і пуранічній літературі Амріта й сома були частково взаємозамінними поняттями). Добуванню амрити присвячений один з найважливіших індуїстських міфів — про сколочування Світового океану девами й асурами. За цим міфом останнім з океану з’являється бог лікування Дханвантарі з чашею амрити в руках. Асури вступили з богами в битву за амриту, але були переможені й відступили в глиб землі й на дно океану. Міф про сколочування океану належить до космогонічних міфів, у ньому акт творення відбувається за допомогою поділу первинних вод і наступної поляризації учасників творення (девів і асурів), а також його результатів (у більшості версій індуїстського міфу, поряд з амритою і в протиставлення їй з океану з’являється отрута калакута, здатна знищити Всесвіт). Досить архаїчний за своїми джерелами інший міф — про викрадення амрити божественним птахом Гарудою, який перемагає богів у битві, очолюваній Індрою. Цей більш пізній індуїстський міф генетично пов’язаний з ведійським міфом про викрадення соми орлом Індри, що, у свою чергу, походить, ймовірно, від загальноіндоєвропейського міфу про викрадення священного напою й взагалі від поширеного типу міфів про добування «живої води» [139, I, 71].