Сучасний Ліван — це невелика країна, розташована уздовж східної частини узбережжя Середземного моря завдовжки 225 км і з населенням 3,7 млн осіб (переважно араби).
Між Ліванськими (на заході) і Антиліванськими горами (на сході) простяглася родюча долина Бекаа, де й проживали відомі нам фінікійці за кілька тисячоліть до нашої ери. Саме фінікійці заснували головні міста нинішнього Лівану: Тріполі, Бейрут, Сідон, Тір та ін.
Столиця Лівану — давнє місто Бейрут (або Бірут, від кореня «бір», що означає арабською «благо»), нараховує близько семи тисяч років своєї історії. Вже в рукописах XI ст. до н. е. Бейрут згадується як незалежне місто, кероване своїм царем. З усіх «винаходів», приналежних фінікійцям, найважливішим, безсумнівно, є алфавіт, який вважають «прабатьком» фактично всіх використовуваних нині алфавітів. Цей фінікійський алфавіт налічує 22 букви, без голосних, з написанням справа наліво, схожий на давньоєврейський. Виник він близько середини II тис. до н. е., і спочатку кожна буква нагадувала предмет, назва якого з неї починалася. Пізніше писарі ввели клинопис, що було практичніше. Для щодня використовували простішу, рукописну форму, яка пізніше замінила клинописну.
Справжньою особливістю фінікійського міста-держави була його значна культурно-політична автономія, яка не відокремлювала його від загальних циві- лізаційних засад. Наприклад, наймогутніші і найвшановуваніші боги різних міст були загалом схожими, але не ідентичними. Існував, як нам відомо, Бог-Бать- ко, або Перший бог, спільний для всього населення Фінікії, подібний до гре- ко-римського Кроноса-Сатурна і відомий як Ел (Ілу). Проте йому не поклонялися повсюдно, надаючи перевагу Баалу (за однією з версій — його сину), тобто «Господові», «Володареві». До того ж у кожному фінікійському місті Баалу були притаманні свої специфічні риси: Баал-Шамем («громовержець», його в римську епоху ототожнювали з Юпітером), Баал Угарита, Баал Сідона, Баал Тіра (останнього ототожнювали з Мелькартом - головним божеством Тіра). Найважливішою була семітська богиня Астарта (Венера), яку нерідко плутали з її сестрою Анат.
На неї також була схожою карфагенська Танніт. В усіх своїх формах ця богиня часто асоціюється з Баалом, а також з Мелькартом, Ешмуном (йому поклонялися переважно у Сідоні), Решефом і Адонісом, богом, подібним Мелькарту з Тіра. Це були головні боги фінікійського пантеону, і їм запопадливо поклонялися за особистої участі жерців і царів, їм були присвячені дивовижні храми і вівтарі. Проте разом з головними божествами існувало й багато «менших богів», що подеколи були навіть ближчими віруючим і до яких було звернено більшість молитов. Саме цих богів часто відтворювали на статуетках, коштовностях, предметах щоденного користування, у численних амулетах, які були з кожним фінікійцем за життя і навіть після смерті.Тір, безсумнівно, був одним з наймогутніших і процвітаючих фінікійських міст-держав. Імовірно, заснований в ІІІ тис. до н. е., вступив у пору розквіту в ХУІІ-ХІІІ ст. до н. е. (за підпорядкування єгипетським фараонам) і досяг свого апогею до Х ст. до н. е. завдяки посиленню морської торгівлі і процвітаючому виробництву фарб і скла. Протягом цього періоду цар Тіра Хірам І, який владарював 34 роки, розпочав ряд грандіозних проектів з розширення і покращення міста. Він об’єднав острови, на яких розлігся Тір, і пов’язав їх з материком вузькою дамбою. А зведені масивні фортеці у давні часи вважалися зовсім неприступними.
Процвітання Тіра між ІХ-УІ ст. до н. е. (перерване спочатку нововавилон- ськими, а пізніше перськими і грецькими завойовниками) підтверджують сучасні археологічні відкриття, зокрема, фінікійського некрополя з величезною кількістю давніх предметів, коштовностей, стін і поховальних атрибутів.
На рис. 84-88 наведені різні види фінікійського Тіра (див. кольорову вклейку).