Сучасні нащадки давніх цивілізацій
Сучасні єгипетські араби чисельністю понад 50 млн осіб належать до індо-серед- земноморськоїраси великої європеоїдної раси, сповідують іслам і говорять арабською мовою. Арабські племена проникають в Єгипет ще в І тис.
до н. е., а єгипетські араби сформувалися як нація після арабського завоювання Єгипту в VII ст. н. е. внаслідок змішування арабів з місцевим коптським, берберським, кушитським та ін. населенням. Арабізація Єгипту відбувалася паралельно його ісламізації і завершилася переважно в XIV ст. [97, 162].Особливою етноконфесійною групою є копти (від грецьк. — «єгиптянин»), чисельність яких нині становить близько 4 млн осіб. Належать копти також до індо-середземноморської раси великої європеоїдної раси і говорять на діалекті арабської мови. Коптська мова збереглася тільки як писемна мова богослужебних книг (копти сповідують християнство монофіситського напряму). Копти — нащадки стародавніх єгиптян, які до арабського завоювання VII ст. становили основне населення Єгипту. Значна частина коптів прийняла іслам, змішалася з арабами і, отже, стала одним із компонентів формування єгипетських арабів [97, 227].
Стародавні єгиптяни здавна стикалися з берберами, кушитами та іншими семіто-хамітськими народами Північної Африки. Нинішні бербери (самоназва— «людина») становлять групу народів, які проживають у Марокко, Алжирі, Тунісі, Лівії, Єгипті, Малі, Нігерії, Нігері й інших країнах (чисельність — понад 10 млн осіб). Належать бербери до індо-середземноморськоїраси великої європеоїдної раси і говорять переважно лівійсько-берберськими мовами афразійської сім’ї. Предки берберів — лівійці, які жили на захід від Єгипту та згадувалися в давньоєгипетських написах [97, 99].
Кушити — група народів на сході Африки, від Східної пустелі Єгипту до Північно-Східної провінції Кенії. До кушитів належать і споріднені з ними омот- ські народи Ефіопії, а також малі етноси, які в минулому говорили кушитськими мовами або в етногенезі яких брали участь стародавні кушити (загальна чисельність — близько 30 млн осіб).
Належать кушити до ефіопської перехідної раси і говорять мовами кушитської групи афразійської сім’ї [97, 241].Найдавніша кушитська спільнота утворилася в К-НИ тис. до н. е., а в середині Ш-П тис. до н. е. частина кушитів вступила в контакт із давньоєгипетською цивілізацією. Наприкінці III тис. до н. е. в Нубії виникла держава Куш (у XIX ст. її назва була перенесена на кушитів), у формуванні якої вони брали помітну участь. Частина кушитів підпала під вплив південноаравійської цивілізації, носії якої близько середини I тис. до н. е. почали переселятися до Ефіопії. Окремі кушитські етноси зазнали також впливу середньовічної нубійської цивілізації й особливо ісламу. Кушити взяли участь в етногенезі нубійців, частини суданських арабів, ряду етносів банту і південних нілотів Східної Африки (південнокушитські народи). Ку- шитський субстрат об’єднує семітомовні народи Ефіопії з кушитами Ефіопії та сусідніх країн [97, 242].
Нубійці — група споріднених народів на півдні Єгипту і півночі Судану (історична область Нубія). Загальна чисельність становить близько 2 млн осіб (деякі групи майже цілком асимільовані арабами). Належать нубійці, як і куши- ти, до ефіопської перехідної раси. Перша держава нубійців виникла наприкінці ІІІ тис. до н. е. (згадуване вже царство Куш). У І тис. до н. е. на цій території виникає Мероїт.сь,ке царство, яке поширило владу в УІІІ-УІІ ст. до н. е. на всю долину Нілу. В середні віки на території Нубії існували держави Аксум (ІІ-ХІ ст.), Мукурра (VT- УІІ ст.) і Алоа (VT-XV ст.), Сеннар (XVT-XTXст.). У V ст. у Нубії поширилося християнство (монофіситство), витіснене згодом ісламом [97, 339].
Етнічна історія єгиптян, початок якої губиться в глибині тисячоліть, містить багато загадок, як і історія давніх шумерів. Тлумачі Біблії впевнені, що протохаміти, які свого часу проживали в Месопотамії і брали участь у створенні шумеро-аккад- ської (або вавилоно-ассирійської) цивілізації, згодом були витіснені семітськими етносами в Північну Африку, де й виник Стародавній Єгипет, а також царство Куш (прикметно, що до наших днів збереглися свідчення існування в давнину двох кушитських держав: однієї, більш ранньої, в Азії й іншої — в Африці).
Самі єгиптяни, при визначенні своєї легендарної «прабатьківщини», куди вирушають душі померлих, указують два напрямки: західний і північний, перший з яких ототожнюється іноді з платонівською Атлантидою, а другий — з міфічною країною гіпер- бореїв. І той, і другий напрямок можливого приходу предків єгиптян у долину Нілу підтверджується сучасними археологічними даними, згідно з якими в початковому етногенезі давньоєгипетського етносу брали участь різні племена з Європи, Азії й Африки. До того ж участь протохамітських народів у створенні цивілізацій Месопотамії та Стародавнього Єгипту вказує на їхнє можливе знайомство з культурами іберійсько-кавказького кола, котрі, як ми визначили раніше, могли відігравати роль своєрідних посередників між доісторичними та історичними цивілізаціями.Безсумнівна наявність у давньоєгипетській історії і семітського компонента, проте у ролі радше супутнього, а не основного. У ХУІІ-ХУІ ст. до н. е. переважно семітським кочівникам гіксосам вдається захопити владу. В цей період, очевидно, у Стародавній Єгипет потрапили і євреї, що жили тут, відповідно до біблійних сказань, понад чотириста років. Після вигнання гіксосів, які осіли, напевно, у межах Палестини, у ХІІІ ст. до н. е. відбувається так званий вихід євреїв з Єгипту і їхнє подальше, згідно з Біблією, завоювання Ханаану (свідчень якого, щоправда, дотепер не вдалося знайти жодному з поколінь археологів). ХІІІ ст. було взагалі багате на драматичні події. Саме в цьому столітті загинули, як зазначалося, Велика Троя, Давньохетська могутня держава і навіть, відповідно до давніх переказів, легендарні республіки амазонок, останніх і войовничих представниць доісторичної матріархальної епохи. Це століття ознаменоване і навалою «народів моря», чим, очевидно, частково й була обумовлена загибель стародавніх державних утворень, проте це масове переселення мало свою передісторію, пов’язану, мабуть, з початком розселення тодішньою ойкуменою індоєвропейських народів, які стали незабаром головними персонажами на історичній авансцені.
Навалі «народів моря» і втечі євреїв з Єгипту передувала перша у Стародавньому світі спроба встановлення монотеїстичного культу, здійснена проклятим згодом єгипетськими жерцями фараоном Аменхотепом IV (Ехнатоном), який проповідував вчення про Єдиного Бога і вважав себе його пророком. Саме Стародавній Єгипет, згідно з сучасною наукою, є історичною батьківщиною монотеїзму, культ якого протримався там кілька десятиліть і згодом, зазнавши відповідних змін, був сприйнятий багатьма народами світу як єдиновірний.
Історія релігійних поглядів Стародавнього Єгипту надзвичайно складна й різноманітна, багато її перипетій ми розглянемо далі. Але суть її зводиться здебільшого до того самого сюжету боротьби божеств-антагоністів, знайомого нам з розглянутих раніше релігій. Навіть сам початок давньоєгипетської історії тлумачиться як перемога Гора (сина бога підземного світу Осириса, який символізував Нижній Єгипет) над богом пустелі Сетом, який був колись символом правителів Верхнього Єгипту. Ця боротьба й надалі супроводжуватиме всю довгу і драматичну історію великої давньоєгипетської цивілізації.