Створення світу: де і коли це було?
Дата «створення світу» варіюється в різних релігійно-міфологічних текстах у значних (за людськими вимірами) межах — від VI до III тис. до н. е. Так, відповідно до візантійської (чи константинопольської) християнської традиції, на якій ґрунтується сучасне Православ’я, створення світу датується 5508 р.
до н. е. За давньоіндійською традицією тепер триває шосте тисячоліття нинішнього періоду людства (так званої каліюги), що почався в переліку на наше літочислення опівночі з 17 на 18 лютого 3102 р. до н. е. Давні майя Мезоамерики початковою датою своєї хронології вважали 3113 р. до н. е. До IV тис. до н. е. відносять створення свого світу і давні японці, коли, за їх припущеннями, було створено Японські острови. Дещо вирізняється давньокитайський календар, що розпочав своє літочислення з 2637 р. до н. е. В різних релігійних текстах наводяться й інші дати «створення світу» (вказано в роках до н. е.): антиохійська (Феофіл) — 5969, олександрійська (Анніан) — 5493, єврейська (Ашер) — 4004, самарійська — 4700, а також 3491 (Ієронім), 5199 (Євсевій Кесарійський), 5500 (Іполіт і Секст Юлій Африканський), 5551 (Августин) та ін. [73, 410; 139, ІІ, 676; 154, 37; 117, ІІ, 502].Водночас поява все нових артефактів змушує багатьох вчених переоцінити свої погляди щодо початку людської історії, віддаленої від наших часів на сотні тисячоліть. Наприклад, австралійський вчений Р. Беднарик у своїх чисельних працях, які ґрунтуються на результатах археологічних розкопок, доходить висновку, що членороздільне мовлення у пращурів сучасних людей започатковане понад 840 тис. років тому [7].
Найдавніші відомі протофігурки пов’язані ще з ашельськими традиціями кам’яних знарядь і датуються в інтервалі 500-400 тис. років тому. З ашелем, відповідно до цього дослідження, пов’язані і ранні петрогліфи, а близько 300 тис. років тому відомі вже й образи мобільного мистецтва — фрагменти кісток і кам’яні бляшки з насічками.
Близько 200 тис. р. до н. е. датуються намистини з шкаралупи яєць страуса, знайдені в Сахарі, які свідчать, на думку австралійського дослідника, про певний соціальний контекст. Існують також дані про кілька випадків перетину морів і океану близько 1 млн — 800 тис. років тому. Кілька сотень тисяч років тому з’явилось і палеомистецтво, а саме наскельний живопис. Не пізніше 400 тис. років тому стародавні люди почали використовувати різні фарбники, а використання охри та гематиту сягає майже 800-тисячолітньої давнини. Всі ці форми соціально-символічної діяльності, як і успішна навігація океаном, неможливі без мови як системи комунікації, що, з огляду на наведені дані, формувалась вже в період нижнього та середнього палеоліту [7].Існують також інші артефакти, що свідчать про можливе існування людей і досить розвинених культур у найархаїчніші часи, набагато віддаленіші від «офіційно» визнаних «начал» людської цивілізації. Наприклад, сучасні дослідники М. Кремо та Р. Томпсон у своїй книзі «Невідома історія людства» наводять, як вже зазначалося, вражаючі дані, про які в різний час була обізнана наукова спільнота і які тривалий час перебували поза зором «офіційної науки» через так звану фільтрацію знань. Суть проведеної названими дослідниками величезної роботи по зібранню опублікованих даних зводиться до того, що сучасна людина існувала на Землі протягом багатьох мільйонів років [105].
Останні археологічні дослідження відсувають все далі в глибини буття і появу сучасної людини — Гомо сапієнс. Тривалий час існувала думка, що вона з’явилася 35-40 тис. років тому, пізніше виникло припущення про її стотисячолітній вік, а найновіші генетичні дослідження визначають появу пращурів сучасних людей між 200-270 тисячоліттями до наших днів, тобто за часів значного поширення неандертальців. Наприкінці 2004 р. було розшифровано «геномлюдини», який складається з 20-25 тис. генів. При цьому виявлено ген, пов’язаний з мовленням, і встановлено, що він з’явився близько 200 тис. років тому, тобто саме тоді, коли виникли перші сучасні люди.
Проте лінгвісти сьогодення переконані: у неандертальців також існувало мовлення, тільки іншого типу, оскільки вони не мали необхідних артикуляційних даних (зокрема, фарингальна порожнина) для диференціації голосних звуків [112, 109].Порівняльні дослідження ДНК, успадкованих по матері («митохондріальна ДНК»), з кісткових залишків неандертальців віком 29-42 тис. років, кроманьйонців віком 23-25 тис. років і сучасних людей виявили істотні відмінності неандертальських ДНК від ДНК сучасних людей, а також від ДНК кроманьйонців, проте ДНК кроманьйонців практично не показала відмінностей від ДНК сучасної людини. Ці дослідження підтверджують наявність кількох типів людства, з притаманними лише йому соціально-культурними комплексами, що знаходить свої паралелі в різноманітних релігійно-міфологічних системах, які зберегли пам’ять про попередні покоління людей, які значною мірою відрізнялися від сучасних. Наприклад, вже сьогодні межа появи перших гомінідів віддалена до 7 млн років у минуле і все більша кількість дослідників визнає можливість стародавніх людей пересуватися майже на 2 млн років тому в полярні райони Арктики та на віддалені в Тихому океані острови. Визнається також, що задовго до неандертальців давні люди володіли вогнем, а неандертальці і мовленням [24].
Сучасні дослідження все далі у віки заглиблюють і початок духовної діяльності сучасної людини, появу якої відносили приблизно до 40 тис. років тому, коли на території Європи перші племена кроманьйонців залишили свої дивовижні на- скельні малюнки. Однак відкриття американських археологів у південноафриканській печері Бломбос (триста кілометрів на схід від Кейптауна, на березі Індійського океану) засвідчили, що вік наскельного живопису більш ніж на 30 тис. років перевищує вік стародавніх «художників» Європи. Він становить 77 тис. років. У зазначеній печері виявлено тривале проживання людей анатомічно аналогічних сучасним людям. Ці люди вміли малювати, виготовляти знаряддя праці з кістки, рибалити, що свідчить про досягнення ними певного рівня абстрактно-символічного мислення, враховуючи мовлення.
Ці люди, які жили в Південній Африці, вже понад 70 тис. років тому були біологічно сучасними людьми і співіснували не лише з неандертальцями, а й з залишками архантропів, що свідчить про наявність кількох типів людей, які мали, очевидно, самостійні шляхи розвитку [24]. На рис. 4 зображено зразок африканського наскельного живопису, залишений нащадками «художників» з Бломбоса.
Рис. 4. Наскельний розпис в Зімбабве (Африка, 2000 р. до н. е.) [24]
Безумовно, наведені та інші подібні дані не є ще достатньою доказовою базою для ствердження про настільки тривалу доісторію сучасного людства, однак вони допомагають зрозуміти зміст стародавніх священних легенд про материки та цивілізації, що загинули, легендарні і давно минулі попередні «світи», «епохи» та «століття», а також про початок «нової епохи», яка пов’язана майже в усіх відомих релігійно-міфологічних системах зі «створенням світу». Розмежовувала різні легендарні епохи зазвичай жахлива катастрофа, гігантський катаклізм, внаслідок якого гинуло «попереднє» людство, а з його залишків, які збереглися, виникало «нове». Так, у давньоіндійських легендах різні цикли міфологічної історії людства завершуються такими самими різними катастрофами (сучасна каліюга, наприклад, має закінчитися загибеллю нашого світу у вогні, що підніметься з дна океану). Подібні уявлення існували і в зовсім іншому регіоні Земної кулі — Ме- зоамериці, жителі якої були впевнені, що сучасний світ є п’ятим і кожен з попередніх світів загинув внаслідок катастрофи: перша епоха (або ера) закінчилась знищенням велетнів, друга — страшними буревіями і перетворенням людей, які залишилися, на мавп; третя — всесвітньою пожежею і черговим знищенням людства; четверта ера закінчилась потопом (відомим більшості релігійно-міфологічних систем світу) і перетворенням людей, які вціліли, на риб (чи дельфінів). Сучасна, п’ята ера має закінчитися, згідно з мезоамериканськими припущеннями, жаскими землетрусами, виверженнями вулканів, голодом і спусканням на дно океану значних ділянок суші [139, І, 520-521].
Таким чином, Всесвітній потоп є основною причиною загибелі ери існування людства, що передувала нам, спогади про який збереглися й у відомих біблійних текстах, а також у багатьох легендах про материки, що колись існували і загинули внаслідок грандіозних катаклізмів. До таких легендарних континентів зараховують [10; 64; 116, ІІ, 6-8]:1. « Священна країна» — земля, що існувала з початку виникнення суші і ніколи не зникала. Її призначення — бути від початку і до завершення історії Землі. Ця частина суші, згідно з переказами, є також колискою першої людини.
2. Гіперборея — ця країна колись простягалась на південь і захід від Північного полюса і прийняла «другу» людську расу.
3. Лемурія — третій доісторичний материк, пролягав від Мадагаскару до Шрі-Ланки і Суматри, охоплював деякі частини сучасної Африки, Індії і Австралії (загинув близько 40 млн років тому).
4. Атлантида — четвертий легендарний континент, залишком якого був змальований Платоном острів з такою самою назвою. В містичній традиції загибель материка Атлантида спричинили катастрофічні порушення в коливаннях земної вісі, що виникли близько 850 тис. років тому (Пла- тонівський острів з такою самою назвою, відповідно до цієї версії, загинув значно пізніше — близько 11-12 тис. років тому).
Оскільки земні цикли, як ми бачили, часто зумовлені космічними факторами, нагадаємо читачеві в наступних главах легендарну історію материків Землі і деяких планет, які зникли, що допоможе нам краще зрозуміти міфопоетичний зміст багатьох релігійних систем та їх основних персонажів.