Становлення держав
Інакше відбувалися в давнину процеси етнічної диференціації та асиміляції у частинах ойкумени, розташованих далі на південь. З утворенням у IV-11 тис. до н. е. на основі землеробського господарства ранньокласових суспільств і найдавніших держав у басейнах річок Тигру і Євфрату, Нілу.
Інду. Гангу 1 Хуанхе, а також у деяких сусідніх областях виникли осередки згуртування великих народів (шумери, семітські аккадці та давні єгиптяни, індоєвропейські хети Малої Азії, бактрійці та хорезмійщ Середньої Азії, дравідські творці давніх цивілізацій, давні китайці періоду династії Інь — XVII —XI ст. до н. е.). Пізніше (у І тис. до н. е.) таку роль центру етнічної консолідації почали відігравати Вавилон і Ассірія, Елам і Давня Персія, Урарту в Закавказзі, держави Північної Індії, Давня Греція, елліністичні держави Передньої і Середньої Азії і. нарешті. Рим [111, 56].Сусідами давніх держав у смузі степів і напівпустель були різні скотарські кочові та напівкочові народи: у Північній Африці та Південно-Західній Азії — лівійські (берберськії, кушитські, давньоєврейський, давньоарабські та інші семітсько-хамітські етноси; на півдні Східної Європи, у Середній Азії та Південному Сибіру — індоєвропейські (іраномовні) скіфи, сармати і саки; в Центральній Азії — гуни, сяньбі та інші тюркські і монгольські народи.
У Північній Африці у І тис. до н. е існувало кілька самостійних держав: фінікійський Карфаген, а також лівійські Мавританія і Нумідія. На території сучасної Ефіопії одна з держав, що там утворилася, — Аксум — досягла найвищого розквіту в IV ст. до н. е. Вже у П тис. н. е. сформувалися держави в Західному Судані (Гана, Малі, Сонгаї та Борну), а ще пізніше — на Гвінейському' узбережжі іАшанті, Дагомея. Конго та Ін.). на захід від озера Чад (держава народів хауса) і в багатьох піших районах Африканського материка.
В Індії протягом І тис. до н.
е. і перших століть нової ери відбувалося інтенсивне змішування між дравідами, муида та індоєвропейцями. Просуваючись на південь, ці народи асимілювали давніше аборигенне населення, що говорило невідомими нам мовами, можливо, близькими до мов андаманців І папуасів. Останніми залишками цих аборигенів є. ймовірно, ведди Шрі-Ланки та деякі племена Південної Індії (генну, мудугарі та ін.) [Ill, 57—58].В Індокитаї та Індонезії ранньокласове суспільство починає формуватися на межі та в перших століттях нової ери у давніх в’єтів, австроазіатських монів і кхмерів, у деяких малайських народів Суматри і яванців. В утворенні перших держав Південно-Східної Азії помітну роль відігравали переселенці з Індії та частково (у В'єтнамі) з південного Китаю. Пізніше, вже наприкінці І тис. н. е., утворюються держави бірманців і таї. які просунулися до Індокитаю з півночі, витісняючи та асимілюючи давніших мон-кхмерів та індонезійців. З Індонезії та Філіппін у І тис. н. е. овстронезійці заселили всю Океанію, утворивши тут три мовні групи: меланезійську, мікронезійську і полінезійську. У Східній Індонезії, на Новій Гвінеї та на деяких інших островах Меланезії вони асимілювали давніші папуаські племена [111. 59-60].
Первісне населення проникло до Америки здогадно наприкінці палеоліту з Північно-Східної Азії за 30 - 25 тис. років до наших часів (за іншими даними, більш ніж 60 тис. років тому). Було, ймовірно, кілька послідовних хвиль заселення цього материка: одним з останніх було переселення у І тис. до н. е. ескімосів. які поступово поширилися на схід аж до Гренландії. Існують також версії переселення до Америки окремих груп давніх єгиптян (Т. Хейсрдал). жителів загиблої Атлантиди. австронезійців, а також китайців 1 японців (при розкопках неолітичних стоянок на південному узбережжі Еквадору було знайдено глиняні посудини з орнаментом, характерним для кераміки культури «дзьомон» у Південній Японії IV-НІ тис. до н. е.|. Сучасні археологічні дослідження доводять, що племена індіанців у Середній та Південній Америці (в районі Анд), які освоїли землеробство ще 5 - 4 тис. років тому, на межі нової ери утворили держави майя і ольмеків. дещо пізніше (II-III ст. я. е.) — тольтеків і ацтеків (територія сучасної Мексики), а в XIII-XV ст. на чолі з племенем піка (з групи кечуа) сформувалася сильна держава, що підкорила деякі сусідні племена. Усі перелічені держави були по-варварськи зруйновані іспанськими колонізаторами в XVI ст. (111, 61-63].