«Мовна» історія народів

Вже у період розселення носіїв найбільших груп мов по континентах (де но- стратичні мови пов'язуються із західним расовим стовбуром, а тихоокеан­ські — із східним} різні етноси інтенсивно взаємодіяли, відбувалася їх дифе­ренціація та асиміляція, одні народи щезали, а інші формувалися.

Важливого значення д\я проблеми етногенезу набуває питання про час утворення мовних сімей, окремі археологи та етнографи зараховують його до кінця пізнього палеоліту або до мезоліту, тобто 13-7 тис. років тому. Напри­клад. ностратична макросім'я. мабуть, склалася у верхньому палеоліті на тери­торії Південно-Східної Азії та прилеглих до неї областей. Після останнього вюрмського зледеніння в мезоліті ностратичні племена розселилися на великій території Старого Світу.

Так. носії індоєвропейської сім'ї мов займали спочатку територію Південно- Західної Азії та Закавказзя, потім Північне Причорномор'я, звідки проникли до Європи. На південь від ареолу індоєвропейської сім'ї, можливо, сформувалося ядро семітсько-хамітської (афразійськоі) сім'ї, на північ — картвельської пра­мови, на схід — дравідійської. Прабатьківщина уральських (фінно-угорських і самодійських), тюркських, монгольських і тунгусо-маньчжурських мов була, ймовірно, на північному сході. З повним правом можна припускати, що на пів­денному сході Азії приблизно в той самий час формувалася інша мовна макро­сім'я — тихоокеанська, у результаті диференціації якої розвинулися сино-ти- бетські. овстроазіатські і австронезійські мови [111, 49-50|.

Раніше за інші сформувалися, ймовірно, етнічні спільності, які говорили мовами, що зберігаються в наш час у багатьох народів, які живуть на периферії первісної ойкумени, — мовами американських індіанців, «палеоазіатів» Сибіру.

австралійських аборигенів, папуасів, бушменів і готтентотів, деяких на­родів Західної Азії. У Передній Азії, у Східній і Північній Африці принаймні з IV тис. до н. с. поширилися давні семітсько-хамітські мови, до яких нале­жали мови єгиптян, аккадців, вавилонян, ассірійців, давніх євреїв і фінікіян, а також берберські, кушитські, арабські та інші семітські мови, що утвори­лися пізніше. На північ від території поширення семітсько-хамітських мов формувалися кавказькі мови, якими з глибокої давнини говорило населення Грузії та інших держав Закавказзя і Північного Кавказу, а також, здогадно, багато давніх народів Середземномор'я 1 Передньої Азії, в тому числі етрус­ки в Італії, пеласги на півдні Балканського півострова і шумери в Месопо­тамії, що створили у IV —III тис. до н. е. одну з найбільш ранніх цивілізацій світу.

У східному напрямі народи, що говорили індоєвропейськими мовами, за­селили величезні простори Східної Європи, Середньої Азії та Південного Си­біру, а також в Ірані, досягнувши на межі II і І тис. до н. е. басейну Інду і по­ширившись на всій півночі Індостану. У Північно-Західній Індії індоєвропейські племена контактували з племенами дравідійськоі сім'ї, які у III тис. до к. е. ство­рили високу цивілізацію Хараппи і Мохенджо-Даро, а пізніше заселили всю південну половину Індостану і проникли до Шрі-Ланки 1111. 51-52].

У Східній Європі давні індоєвропейці вже у III —II тис. до н. е. мали зв'яз­ки з фінно-угорськими та самодійськими племенами. Область формування уральської сім'ї, на думку багатьох лінгвістів, розташовувалася в Західному Си­біру, звідки носії цих мов заселяли європейську Північ, аж до Скандинавії і Прибалтики. До уральської сім’ї, як зазначалося, близько примикає алтайська, сформована у Центральній Азії. Звідси тунгуські народи поширилися далеко на північ, до берегів Льодовитого океану', а тюркські та монгольські кочовики- скотарі переселялися далеко на захід, аж до Східної Європи та Малої Азії, і на південний схід до Північного Китаю.

Сусідами давніх тюрків, монголів і тунгусо-маньчжурів у Центральній і Східній Азії були предки народів сино-тибетської сім'ї, які з ПІ тис. до н. е. почали розселятися із Західного і Центрального Китаю на територію Тибету. Південного Китаю і частини Індокитаю. Ще далі на південь жили австроазі- атські та австронезійські племена: перші займали, ймовірно, південний захід Китаю та крайню північ Індокитаю, а другі жили далі на схід, поблизу берегів Тихого океану. Вже у II тис. до н. е. австроазіати поширилися по всьому Індокитаю і досягай Східної Індії, а австронезійці заселили Тайвань. Філіп­піни і всю Індонезію, де асимілювали давніші племена, можливо, близькі до па­пуасів. З Індонезії ще у І тис. до н. е. було заселено Мадагаскар і численні ост­рови Океанії.

Індоєвропейці, розселяючись у Європі, також зустріли давніше населення, що жило там, ймовірно, з часів палеоліту і говорило мовами, які до нас не дійшли (так званими палеоєвропейськими). На півночі Східної Європи палео· європейські племена були асимільовані не лише індоєвропейцями, а й угро- фінами. У Західному Сибіру угорські і самодійські племена, що просувалися на північ, асимілювали в тайзі та тундрі давніше населення, можливо, близьке до юкагирів. На схід від Єнісею юкагири були значною мірою поглинені тунгуса­ми. що поширювалися з півдня, а пізніше (наприкінці 1 тис. до н. е.| — тюрко­мовними якутами, предки яких населяли Прибайкалля. На крайньому північно­му сході Сибіру предки чукчів і коряків, що перейняли оленярство від тунгусів, у свою чергу, асимілювали давніше ескімоське населення [111, 54-55].