Спроби об'єднання
Як зазначає В. Афанасьева, новим в аккадській космогонії, порівняно із шумерською, є уявлення про послідовні покоління богів, з яких кожне перевершує попереднє, а також про теомахію — бій старих і нових богів та уніфікування багатьох божественних образів творців в один.
Це стало можливим завдяки прояву загальної тенденції до монотеїзму або, точніше, монолатрії, вираженої у прагненні виділити основного, головного бога в пантеоні. Шумерський бог Енліль отримує семітський епітет Бел («володар»), а пізніше в єдиний образ «володаря» зливаються Енліль і Мардук (в Ассирії — Енліль і Ашшур). У I тис. до н. е. Мардука поступово починає витісняти його син Набу, який має тенденцію до того, щоб стати за- гальновавилонським божеством (оскільки саме він стає після Тіамат, Кінгу, Енкі, Іштар і Мардука власником таблиць доль). Інакше кажучи, у релігійно-міфологічних поглядах народів Межиріччя намічається відома «еволюція» [90, II, 650-653], яку загалом можна відтворити відразу кількома сюжетними лініями:• за однією з них (імовірно, найархаїчнішою), існують найдавніший бог хтонічного походження Енмешарра, а також богиня-прародителька Намму («матір, котра створила небо і землю, дала життя усім богам»), яка міститься в надрах Світового океану Абзу і є матір’ю Енкі — господаря Абзу. Саме в Енкі Інанна опановує божественними силами Ме, що, можливо, вказує на якесь дуже давнє домінування культу Венери. Старшим братом Інанни, відповідно до цієї версії, виступає Енліль, первісток небесного бога Ана, який вже багато в чому переважає його як володар землі;
• за іншою теогонічною версією (імовірно, пізнішою), Абзу-океан є чоловіком страшної богині Тіамат-море, які породжують не менш страшних божеств-чудовиськ Лахму і Лахаму (демони водяної стихії), ті, у свою чергу, — Аншара і Кішар, які стають батьками бога неба Ану, а первістком останнього, відповідно до цієї версії, — «володар землі» і «господар низу» Ейя, котрий убиває Абзу і зачинає сина Мардука (з функціями водно-рослинного божества).
Мардук, продовжуючи «справу» свого батька, також убиває дружину Абзу Тіамат і її нового чоловіка Кінгу.Інакше кажучи, простежуються дві групи божеств, що мають, очевидно, різні «родоводи». При цьому «володар-вітер» Енліль, котрий є господарем землі в шумерів, вочевидь протистоїть Ейя-Енкі — господареві нижнього світу, саме ім’я якого («володар землі») вказує з усією очевидністю на його колишнє панування не тільки над водами, а й над землею. З подібним сюжетом ми вже зустрічалися під час розгляду крито-мікенської релігії, де морський бог Посейдон (як і шумерський Енкі) вважався колишнім (до Зевса) володарем землі, тобто головним божеством землян, який згодом втратив цю владу.
Спроби об’єднати наведені вище сюжетні лінії шумеро-аккадської теогонії починали ще вавилонський жрець Берос (ІУ-ІІІ ст. до н. е.), грецький письменник Дамаскій (VI ст. н. е.) та ін. У Дамаскія, наприклад, присутній такий ряд поколінь богів: Тіамат, Апсу і син їх Мумму; Лахму і Лахаму; Аншар і Кішар, а також їхні діти — Ану, Енліль, Ейя (Енкі). Ейя і богиня Дамкіна створюють бога-деміурга Бела (Мардука), який організовує світовий порядок, створює небо і землю, людей і тварин [90, II, 651]. Неважко, проте, помітити, що всі сюжетні лінії немовби переплітаються навколо двох дуже схожих богів-деміургів, богів родючості і носіїв культури Енліля-Енкі. Їхня суттєва різниця полягає в тому, що перший, відповідно до шумерської версії, є сином бога неба, а другий — сином існуючої у Світовому океані Намму. Енліль, отже, — бог переважно небесного походження, а Енкі — хтонічного (тобто негативного і часто богоборчого низу). Водночас деякі міфи описують Енкі як добріше божество, ніж небесні боги Ану і Енліль, що, можливо, свідчить про явище «перевертання» персонажів, про зміну ролі божества різної природи в епоху, близьку до появи теми Світового дерева, коли з’являються поняття злого начала, структури світу і боротьби космічних сил із хтонічними. Наприклад, розглянута нами шумеро-аккадська теогонія (одна з найдавніших на Землі) наочно показує, як розвивався світ з Хаосу, уособленого світовим підземним океаном і наповненим жіночим усепороджувальним началом, в образі богині прародительки Намму (навіть найдавніший шумерський бог Енмешарра є також представником підземного світу).
Наступними проявами космічного з хаотичного є глибинні морські чудовиська в образі демонів водної стихії Лахму і Лахаму — представників усе того-таки водно-хтонічного світу. Їхнім породженням є божества Аншар і Кішар (імовірно, вогненної природи, оскільки Ашшур, ототожнений з Аш- шаром, у більш пізній період має, вочевидь, солярний символ). Ці, ймовірно, «вогненні божества» створюють богів Неба і Землі, Ану й Анту, у поділі яких активну участь бере їхній син — бог повітря і родючості Енліль (пов’язаний також з образом бога, що вмирає і воскресає).Космічний цикл із «воцарінням» у пантеоні небесного бога Ану (за його «висхідною» лінією) є завершеним. Але існує, очевидно, і такий самий «спадаючий» цикл, коли місце «повітряного» (або атмосферного, за визначенням М. Еліаде) бога Енліля посідає бог з майже тотожними функціями, але пов’язаний з водно- хтонічним світом — Енкі або його сини. Мабуть, саме в цей час з’являються міфи про те, що Енкі є сином Енліля (тобто його спадкоємцем, заступником), а боги- ня-мати Нінмах, яка в архаїчних переказах створює разом з Енкі перших людей, називається іноді дружиною Енліля. Бог Енкі породжує Мардука, названого «ди- тина-сонце», але наділеного вираженими водно-хтонічними рисами, а останній — Набу з тими самими «підземними» рисами (тому його називають «той, хто відкриває джерела» і «керівник росту врожаю»). З часом Енліль і син Енкі Мардук зливаються в одне божество — «володаря Бела», чий культ був значно поширений серед східних і західних семітів в образі Баала (Ваала).
Наведені перипетії розвитку шумеро-аккадського пантеону не можуть бути достатньо з’ясовані без знання споконвічних сюжетів «божественної історії», прихованих від нас товщею безписемних тисячоліть, що залишили нам тільки фрагменти окремих скульптур, настінного живопису і протописем- них знаків. Тому такого великого значення набувають залишки давніх «архівів», серед яких найзначнішим видається образотворчий і протописемний світ Кам’яної Могили, де неодноразово згадані імена багатьох героїв шумеро-аккадської теогонії. При цьому простежується визначена «еволюція» божеств, внаслідок якої панування над світом передається від однієї божественної групи до іншої. Наприклад, передача в шумерів влади від Ана до Енліля, а від нього до Нінур-
ти-Нінгірсу замінюється у вавилоно-ассирійському пантеоні узурпацією влади сином Енкі — Мардуком, який замінив у такий спосіб сина і законного спадкоємця Енліля.
