Аккадський варіант
Дещо інакше подано божественну історію в релігії і міфології аккадців (вавилонян і ассирійців, чиєю мовою була аккадська). Ці східні семіти (аккадці) змінили шумерів у Межиріччі в II тис.
до н. е. і багато в чому перейняли їхню культуру і віру: всі відомі аккадські боги шумерського походження або віддавна ототожнені із шумерськими. У вавилонських космологічних уявленнях Абзу (Апсу) — це вже персоніфікація Світового океану, першопричина життя, втілення первозданної стихії. Апсу є чоловіком Тіамат, з якою, змішуючи свої води, створює перших богів «старшого покоління» — Лахму і Лахаму. Проте «молоде покоління» богів дратує своєю поведінкою Апсу, котрий разом з радником Мумму (за іншою версією, його сином) планує їх знищення. Але Ейя (шумерський Енкі) присипляє Апсу і вбиває його. Над убитим Апсу Ейя зводить житло «Апсу» і в ньому зачинає нового бога Мардука [90, I, 22].Дружина Апсу Тіамат («море») також є в аккадській релігії і міфології персоніфікацією первозданної стихії, втіленням світового Хаосу. У космічній битві між поколінням старших богів (очолених Тіамат) і молодших богів на чолі з Мардуком Тіамат гине від Мардука. Він розсікає тіло Тіамат навпіл, роблячи з однієї частини небо, а з другої — землю. Можливо, Тіамат деякою мірою тотожна шумерській богині-прародительці Намму, яка, за свідченням В. Афанасьєвої, в аккад- ських текстах майже не зустрічається.
Мардук (ототожнюється із шумерським Асаллухі — сином Енкі) вважається у Вавилонії первородним сином Ейя і є центральним божеством вавилонського пантеону, якому Ану і Енліль передають своє панування («енлільство»). Зв’язок солярних і нептунічних рис в образі Мардука (а також Асаллухі, пізніше Ашшура) пояснюється, як видно, зазначеними в багатьох давніх міфологіях взаємозалеж- ностями сонця і моря. Мардук, відповідно до вавилонської космогонії, переможець давніх космічних сил і улаштовувач «нового космосу». Його син Набу виступає як бог мистецтва, письма і мудрості (іноді він навіть вважається власником таблиць доль).
У пізніший, нововавилонський період Набу почав поступово витісняти самого Мардука. В одному з новоассирійських текстів Набу називають «тим, хто відкриває джерела» і «керівником росту врожаю». Часто його зображують стоячим на священному п’єдесталі, встановленому на Рибокозлі або драконі Мушхуші (в аккадській міфології, як ми знаємо, одне з чудовиськ, створених Тіамат, що було емблемою бога Мардука і поєднувало в собі риси лева, орла, змії і скорпіона [90, II, 189, 194].Влада Мардука над світом порушується лише раз, коли бог війни і чуми Ерра облудним шляхом відбирає в «батька богів» Мардука владу — коли той на деякий час спустився в підземне царство. Мардук передає свій трон тимчасово Еррі, впевнений, що той не допустить жодних зловживань. Ерра, вирішивши знищити людей за те, що вони закинули його культи, порушує дане Мардуку слово і несе на землю чуму, хаос і розруху. Тільки наситившись лихом, Ерра нарешті припиняє погром і навіть згодом визнає свою провину. Ерра тотожний богові підземного світу Нергалу, який також вважався богом чуми і перейняв владу над пеклом у своєї дружини Ерешкігаль (іноді також вважалася дружиною Ерри) [90, II, 669].
З XIV ст. до н. е. культ Мардука поширюється в Ассирії, але там йому протистоїть місцеве божество Ашшур, яке нерідко ототожнюється з Мардуком і заміняє його. Ашшур, як верховне божество вже ассирійського пантеону, одержує (вперше у XIII ст. до н. е.) титули й епітети шумерського Енліля (зокрема, «батько богів»). У IX ст. до н. е. Ашшур ототожнюється з Аншаром, батьком Ана, і піднімається над усіма богами, заміняючи як Бог-Творець вавилонського Мардука.