Резюме
За Біблією — однією з головних релігійних книг європеоїдних народів — історія людства (або, найпевніше, його європеоїдної частини) починається в Едемі і продовжується в Месопотамії, землі, що ще з IV тис.
до н. е. поряд із Стародавнім Єгиптом була одним із значних центрів давньосхідної цивілізації. Тут, у межиріччі Тигру і Євфрату (сучасний Ірак), де приблизно міститься біблійний Едем, а також у прилеглих регіонах розгортається й історія біблійного патріарха Ноя, ковчег якого після Всесвітнього потопу зупинився на Араратських горах (тобто на сході сучасної Туреччини або раніше західної Вірменії).Отже, Стародавній Шумер — перша велика цивілізація Месопотамії, своєрідний фундамент або осередок поширення усім світом європеоїдної культури. Саме від шумерів, цього багато в чому загадкового народу, бере початок «створення світу» європеоїдної раси, що отримала подальший розвиток у семіто-хамітських і індоєвропейських етнокультурних системах. Можливе споріднення давніх шуме- рійців з носіями іберійсько-кавказьких мов може вказувати на їхні минулі зв’язки з представниками монголоїдної раси (через сино-тибетську групу), що побічно підтверджує і гіпотеза їхнього центрально-азійського походження (куди, у свою чергу, вони могли потрапити після загибелі в океані їхньої легендарної прабатьківщини). Шумери виявляють досить стійкі зв’язки з представниками й іншої великої людської раси — негроїдної — через дравідів, творців давньої Харапської цивілізації в Індії. Інакше кажучи, давньошумерська цивілізація в Месопотамії могла стати європеоїдною спадкоємицею інших, ще давніших культур, які безвісти зникли з лиця Землі в незапам’ятні часи (можливими «уламками» цих культур є мегалітичні культові споруди в атланто-тихоокеанському регіоні).
Новий цивілізаційний рівень розвитку людства характеризується такими ознаками: поява міст як центрів культу, влади, торгівлі й ремесел; поділ праці на основі спеціалізації і виникнення держави з ієрархічним розподілом суспільства на соціальні прошарки (жерці, воїни, торговці, ремісники і хлібороби, раби); виникнення і використання писемності як засобу комунікації; формування духовної спільності людей на основі єдності мови, культури і ремесел [121, 17-30].