Спартанська держава.
Усі соціальні інститути стародавньої Спарти, тією чи іншою мірою, носили сакральний характер, але саме для царів релігійний вимір їхньої влади був надзвичайно важливим. Інститут царської влади у Спарті поєднував у собі три взаємопроникаючі функції: верховного головнокомандувача, верховного судді і верховного жерця.
Усталеність інституту царів зумовлювалася традиційним консерватизмом спартіатів. Він був освячений ім’ям Лікурга, який оголосив царів владою Спарти поряд з герусією, наказавши також спорудити святилища Зевса Силанія та Афіни Силанії. Показово, що Велика ретра, найдавніший законодавчий документ, який проголосив створення Спарти як поліса, починається саме з релігійного акту. Зевс та Афіна офіційно проголошуються покровителями нової держави. Стосовно царів у Великій ретрі використовується термін „архагети”, яке значно ширше за діапазоном розумінь ніж „басилевс”. Використання щодо спартанських царів цього терміна свідчить, що вони були засновниками нового культу, верховними жерцями якого вони і були призначені. Царі вважалися жерцями Зевса Лакедемонія і Зевса Уранія, державних культів Спарти. Жрецькі повноваження царів не обмежувалися цими культами. Вони відповідали за стосунки майже з усіма основними божествами спартанського пантеону. Так, у перший і сьомий день від початку місяця царі приносили жертву Аполлону. Будучи фахівцями військової справи, у воєнний час вони могли приносити у жертву будь-яку кількість овець на порятування війська та здобуття перемоги. Для цього за спартанським військом завжди прямувало ціле стадо священних тварин. Причому церемоніал цих гадальних жертвопринесень був суворо розробленим і ретельно дотримувався. Перед початком походу цар, як воєнний жрець, приносив жертви Зевсу Агетору (Провіднику), на кордоні — Зевсу і Афіні і, тільки за умови сприятливі пожертви були схвалені обома цими богам, цар переходив кордони країни. Перед битвою цар жертвував Артеміді Агротері молоду козу. У вдячність за перемогу Аресу присвячували півня. Царі були майстрами своєї справи. Гадання проходило на нутрощах тварин, особливо долях печінки. Причому, якщо з першого разу знамення виявлялося несприятливим, цар приносив жертви доти, доки не досягав бажаного[305]. Гадання та жертвопринесення використовувалися царями для зміцнення власного авторитету. Так, у 396 році до н. е. Агесилай, прославляючи себе як прямого нащадка ахейських героїв, приніс у Авліді в жертву Артеміді лань на тому самому місці, де свого часу перед походом на Трою приніс жертву Агамемнон1.У Спарті правили два царі з двох династій — Агіадів і Еврипонтидів. Спартанські царі здійснювали керівництво релігійним культом. При царі постійно знаходився його супровід, який відповідав за його моральний образ. Два піфія з почту царя брали участь у його громадських частуваннях. Саме цих посадовців правитель посилав до Дельфійського оракула із запитаннями щодо майбутнього. Зростанню авторитету царя сприяло ретельне виконання ним жрецьких функцій. Попри величезний авторитет царів та навархів вони перебували під постійним контролем ефорів. Навіть Лісандр, який мав величезну популярність в державному апараті, армії та флоті, будучи за словами Плутарха „самим могутнім з греків, свого роду володарем всієї Греції”, за наказом ефорів змушений був повернутися у Спарту, де з великими зусиллями виправдався за свої дії[306] [307]. Фактично до реформ Агіса та Клеомена державою керували ефори, відсунувши царів на другий план. Саме це підштовхнуло Клеомена III (235—222 рр. до н. е.) до перевороту. Показово, що свої реформи він почав з ліквідації ефорату. Його попередник і однодумець Агіс IV (244—241 рр. до н. е.), використовуючи жрецький сан, пускає в обіг давні оракули, які радять спартанцям остерігатися розкошів, а також знаходить нове віщування, яке зобов’язувало спартанців відновити у себе рівність та повернутися до законів Лікурга[308]. Спартанський правитель Клеомен, якому не вдалося взяти Аргос у 494 р. до н. е., виправдався від звинувачення у підкупі мешканцями міста волею богів. Більшість суддів сприйняли на віру його твердження про знак Богині Гери, яка таким чином виявила небажання цього походу. Клеомену вдавалося досягати успіхів у внутрішньополітичній боротьбі і завдяки підкупу Дельфійського оракула[309]. Спартанський цар Павсаній змушений був скористатися правом притулку храму Афіни Міднодомної, де був закритий і нарешті помер від голоду та спраги. Інший вигнанець, колишній цар Плістоанакт, зміг повернутися на Батьківщину лише за допомоги дельфійських жерців, які постійно надавали поради спартанським послам. Повернення царя супроводжувалося жертвопринесеннями, урочистостями та масовими святкуваннями. Його повернення як „напівбожественного сина Зевса” вимагала у 427 р. до н. е. піфія1. Дельфи зберігали традиційно особливо добре ставлення до інституту царської влади у Лакедемоні[310] [311]. Спартанські царі, як верховні жерці, відповідали за стосунки своєї держави з Дельфійським оракулом, зберігаючи у себе записи його відповідей. Такі звернення до оракула носили регулярний характер. Для оптимізації зв’язків між цими інститутами ще в період ранньої архаїки з’явився новий магістрат — піфії. Припускають, що вони з’явилися за царя Феопомпа в середині VIII ст. до н е., як і ефорат. Кожний цар обирав зі свого найближчого оточення двох довірених осіб, піфіїв, які відряджалися за їхнім дорученням у Дельфи. Крім царів тільки піфії мали доступ до пророцтв оракулів. Піфіями ставали, переважно, члени правлячої династії, тобто люди, близькі до царя за своїм походженням, способом життя, родинно і дружньо. Ці феопропи, як і царі, харчувалися за громадський рахунок. Такого привілею не мав у Спарті більше ніхто. Посада піфіїв, швидше за все, одразу ж стала спадковою, як чимало інших професій у Спарті, але, на відміну від ефорату ніколи не була емансипована від царів[312]. Один раз на дев’ять років спартанські царі піддавалися спеціальним релігійним випробуванням. У цей час ефори (спочатку ці функції виконували астеропи („спостерігачі за зірками ”, „звіздарі”)) спостерігали за небом і, якщо бачили зірку, що падає, розглядали це як знак провини перед богами. Влада такого царя скасовувалася доти, доки не надходила відповідь Дельфійської піфії. Зазвичай, відповідь піфії була сприятливою для спартанських царів, однак сама можливість такої дії давала підстави їхнім політичним конкурентам вдатися до рішучих дій1. Агіс IV, який правив з 244 по 241 р. до н. е., провів низку кардинальних реформ. Зокрема, він надав перевагу зверненню за божественною допомогою та порадою не у Дельфи, а у місцеве святилище Пасіфаї у Таламах (громада перієків на східному узбережжі Месенської затоки). Це видається знаковим для спартанської управлінської системи, оскільки Дельфійський оракул був її духовною сутністю. Жодний серйозний закон не приймався у Спарті без санкції Дельф. Показовим є знаменитий оракул Лікургу щодо основ державного устрою Спарти. Зміна сакрального центру узгодження управлінських рішень з богами зумовлювалася встановленням контролю етолійців над Дельфами та близькістю святилища Пасіфаї[313] [314]. Присутність царя гарантувала законність низки юридичних актів. Так, цар брав участь у церемонії усиновлення як верховний жрець громади. Це було зумовлено тим, що усиновлення було безпосередньо пов’язувалося з культом предків і хатнього вогнища. У руках царя знаходилися і цивільні процеси з огляду на важливість для цієї країни справ, пов’язаних з успадкуванням та усиновленням. У Спарті діяли найсуворіші закони про громадянство. Набуття повних цивільних прав у Спарті прямо пов’язувалося з наявністю у громадянина земельної ділянки, клера, який давав можливість спартіату вносити необхідні кошти у сисітії. Одним із небагатьох механізмів отримання такого клера для молодших синів залишалося усиновлення родинами, де не було спадкоємців-чоловіків. У Спарті не склався самостійний стан професійних жерців. Їхні функції виконували царі, які представляли громаду перед богами. Це не означає, що тут не було жерців узагалі. Можливо, вони обиралися чи призначалися царями зі свого оточення. Часто це були запрошені до Спарти представники відомих жрецьких родів з інших грецьких держав (Мегистій з Акарнанії, що походив з роду Мелампа; Тісамен і його нащадки, що належали до жрецького роду Іамідів з Еліди). Користувалися спартанські царі послугами пояснювачів і хранителів давніх пророцтв, так званих хресмологів. Так, хресмолог Діопіф, прославлений і авторитетний у Спарті пророк, використовуючи свої професійні знання, втрутився у суперечку навколо успадкування престолу, намагаючись допомогти сину Агіса ІІ зайняти трон. Жерці виконували волю царів, як їхні помічники та заступники, знаходячись у прямому підпорядкуванні. Традиційною є і взаємодія між царями та жерцями, останні навіть виконували роль царських інформаторів, повідомляючи про найважливіші справи у країні. Так, про змову Кінадона царю Агесилаю, найімовірніше, повідомив жрець, який виконував спільно з царем „встановлені жертвопринесення від імені міста”, у формі божественного знамення[316] [317]. Висновки. Релігійні уявлення грецьких міст-полісів були важливим чинником суспільно-політичних процесів, зумовлюючи правлячу еліту тогочасних еллінів їх враховувати при виробленні та реалізації державної політики. Список рекомендованої літератури 1. Алёхин В. П. Роль Пелопоннесской войны в трансформации греческого общества / В. П. Алёхин // AI. - № 3. - 2007. - Саратов: Наука, 2007. - C. 44-62. 2. Демина Н. А. Культ Артемиды Агротеры в Аттике / Н. А. Демина // АМА. - Вып. 2. - Саратов, 1974. - С. 31-37. 3. Павсаний. Описание Эллады / Павсаний [Пер. и ввод. ст. С. П. Кондратьева]. - Т ІІ. - М., Л.: Искусство, 1940. - 592 с. 4. Печатнова Л. Г. Религиозная власть спартанских царей / Л. Г. Печатнова // АДСВ. - Екатеринбург: Урал. гос. ун-т, 2004. - Вып. 35: Материалы XII Междунар. науч. Сюзюмовских чтений (Севастополь, 6-10 сентября 2004 г.). - С. 25-43. 5. Полибий. Всеобщая история [Пер. с греч. и комм. Ф. Г. Мищенко; вступ. ст. А. В. Короленкова] / Полибий. - М.: ОЛМА-ПРЕСС Инвест, 2004. - 576 с. 6. Сироткина С. Ю. Афины и Спарта в Священной войне / С. Ю. Сироткина // АІ. - № 2. - 2006. - Саратов: Научная книга, 2006. - C. 14-22. 7. Скржинская М. В. Культурные традиции Эллады в античных государствах Северного Причерноморья / М. В. Скржинская. - К.: Ин-т истории Украины НАН Украины, 2010. - 324 с. 8. Скржинська М. Парфенон у Херсонесі Таврійському / М. Скржинська // УЦСЄ. - 2006. - Вип. 6. - С. 67-85. 9. Соколов Г. Эгейское искусство / Г. Соколов: Альбом. - М.: Изобразительное искусство, 1972. - 168 с. 10. Фролов Э. Д. Греция в эпоху поздней классики (Общество. Личность. Власть) / Э. Д. Фролов. — СПб.: ИЦ „Гуманит. акад.”, 2001. — 602 с. Питання для самоконтролю 1. Схарактеризуйте роль релігійного чинника у формуванні державності давніх грецьких міст-держав. 2. Визначте релігійні чинники управління соціальними процесами мінойського суспільства. 3. Назвіть характерні спільні риси та відмінності у розвитку взаємин держави з релігійними культами та храмами в Афінах і Спарті. Теми рефератів 1. Релігійно-міфологічні уявлення як чинник формування критської держави. 2. Релігійні повноваження спартанських царів. 3. Особливості релігійної політики Афін. Теми контрольних (курсових) робіт 1. Релігійні інститути Спарти. 2. Дельфи у системі вироблення та прийняття управлінських рішень грецькими державами. 3. Державно-релігійні інститути Афін.