Релігійні культи та храми у державі Олександра Македонського.
Вже напередодні великого походу на перські землі релігійні мотиви (помста та відплата за руйнування святилищ еллінських богів персами у 480 р. до н. е.) стали ідеологічною базою об’єднання усіх грецьких держав у спільній кампанії.
Тому логічним виглядає рішення Коринфського союзу про оголошення війни та призначення гегемона Філіпа стратегом-автократором1. В елліністичну добу питання опертя на традиційні релігійні інститути розглядається державними утвореннями як наріжні. Перед тим як вступити у перські володіння, Олександр Великий приніс в Елеунті жертву на могилі Протесилая, а перебуваючи усередині Геллеспонту, заколов бика на пожертву Посейдону та Нереїдам. До того ж по обидва боки Геллеспонта були поставлені вівтарі Зевсу, Афіні і Гераклу. Трохи пізніше, у Трої, Олександр приніс жертву Афіні Іліонській та присвятив їй свою зброю, натомість взявши іншу, яка зберігалася, за легендами, з часів Троянської війни. Тут також була здійснена пожертва Пріаму, якого, за переказами, македонський цар молив не гніватися на його предків, що взяли в облогу Трою. Блискуча церемонія відбулася біля місця поховання Ахілла. Олександр поклав на його могилу золотий вінок, оббіг її з товаришами. Водночас подібний ритуал Гефестіоном було проведено на могилі Патрокла[318] [319].На знак поваги до єгипетських богів великий завойовник приніс жертви у Мемфісі, засвідчивши повагу місцевим традиціям. Необхідність ідеологічного обґрунтування своїх завойовницьких дій спричинила експедицію у Сіутську оазу до оракула Амона, яка мала забезпечити Олександру підтримку цього Бога, якого греки ототожнювали з Зевсом. Македонський правитель був проголошений сином Бога. Ця позиція єгипетського жрецтва надала необхідні матеріальні ресурси для зміцнення новопосталого державного утворення1. Окреме місце в юдейській традиції (Талмуд, Агада, легенди) займає факт відвідин Олександром Македонським Єрусалиму та прийняття ним достатньо високого духовного статусу[320] [321] [322]. ВідповіднерішеннящодовизнанняОлександраМакедонського Богом прийняла Спарта[323]. Унаслідок завоювання та колонізації Ірану, Середньої Азії та Північної Індії фігура Олександра Македонського злилася воєдино з богами Діонісом та Аполлоном, причому останній майже повністю розчиняється у Діонісі. Хоча культ Аполлона був досить розвиненим на території елліністичних держав, що засвідчено писемними джерелами та археологічними знахідками, предметів із зображенням Олександра у вигляді цього Бога знайдено не було[324]. Освоюючи підкорений світ, Олександр заново творив новий гуманітарний простір, сакралізуючи його своїм ім’ям, навіть ім’ям близьких істот, наприклад собаки та коня. Так з’являються міста Букефалія та Парата у Північній Індії. Встановлений Олександром та його нащадками культ царів передбачав пошанування монарха як верховного божества (наприклад Зевса)1. Загибель доолександрового світу зумовила витворення нового гуманітарного макропростору Середземномор’я, що вплинуло і на модель взаємин держави та релігії. Показово, що на східному кордоні своєї імперії, маркуючи кордони цього простору, він спорудив дванадцять вівтарів, приніс жертви та організував ігри (відповідно до легенд, Геракл на західному краю ойкумени спорудив дванадцять стовпів)[325] [326]. Слід відзначити різноманітність богів та героїв, яких пошановували, що засвідчило лояльність імперії стосовно релігійних уподобань підкорених народів. Серед споруджуваних були вівтарі як Зевсу Олімпійському, Афіні Пронойї, дельфійському Аполлону, так і самофракійським Кабірам, індійському Геліосу (Сур’ї), єгипетського Амону[327]. Ці процеси супроводжувалися формуванням нового грекомовного простору, уведенням нових управлінсько- правових термінологічних категорій у мовну практику нової елліністичної держави. Називаючи полонену матір Дарія своєю матір’ю, він прагнув сакрально успадкувати священну владу династії Ахеменідів[328]. Попри свою лояльність до обрядів та вірувань підкорених народів у дещо пізнішій зороастрийській традиції Олександр згадується як „проклятий Іскандар”, один з трьох „найзліших девівських девів”, створених Аріманом. За переказом, під час пожежі палацу в Персеполі згорів знаменитий царський список Авести, написаний „золотом на 12 тисячах бичачих шкір”[330]. Однак вже в працях стародавніх авторів є однозначні вказівки на досягнення „згоди та єднання влади македонян і персів”, освячених перськими та еллінськими жерцями. Позиція ж зороастрійської релігійної традиції зумовлена тим, що на цей час Ахеменіди виступали вже повними прихильниками і послідовниками учення Зороастра[331]. Правитель Македонії змушений був зважати на авторитет жрецтва та храмів і всередині еллінського світу. Рис.31. Напрями походів Александра Македонського на території Перської держави
