Союз Ксеркса з іудеями
Б. Кузнецов у своїй праці на підставі вивчення історії буддизму, біблійних текстів («Книга Есфір») і «антидевівського напису» Ксеркса пояснює, яким чином «учитель ШенрабМіво» (тобто Мітра) та його учні — правовірні послідовники маздаїзму, могли опинитися в Тибеті й суміжних з ним районах за тисячу років до появи там буддизму.
«Антидевівський» документ Ксеркса свідчить про релігійну реформацію, у ході якої була вчинена розправа над місцевими віруваннями і віра ахеменідських царів перетворена на подобу державної каральної релігії. Остаточно цей процес, очевидно, завершився за сина Ксеркса — Артаксеркса /(465-424 рр. до н. е.), коли в Іранській державі було введено єдиний зороастрійський сонячний календар, дуже близький за своєю структурою до сонячного календаря Давнього Єгипту. Релігійна реформа Ксеркса, як можна припускати, з давніх богів залишила, крім Ахурамазди, лише двох: Мітру й Анахіту. Акція Ксеркса супроводжувалася руйнуванням святилищ давньоіранських богів — девів, що не могло не викликати запеклого опору жрецтва — маздаїстських магів. Іншими словами, релігійно-реформаторські діяння Ксеркса були спрямовані проти одноплемінників — іранців. На кого ж у такому випадку міг спиратися Ксеркс та його син Артаксеркс у своїй «антидевівській» реформі? Для відповіді на це запитання Б. Кузнецов звертається до біблійної «Книги Есфір», за якою перський цар за порадою іудея Мардохея видав указ віддавати на смерть у руки іудеїв «усіх сильних у народі й області, що у ворожнечі з ними, дітей і дружин, а маєток їхній розграбувати». Загальна кількість убитих в результаті цього іранського геноциду, вчиненого іудеями, перевищила 75 тисяч осіб, що для V ст. до н. е. являло собою справді катастрофічні людські втрати. На думку сучасних дослідників, якщо співставити ці зведення із законом Ксеркса проти девів, то можна вважати, що йшлося про одну й ту саму каральну акцію [55, 27-29].Наведені дані підтверджуються буддійськими джерелами, у яких йдеться про поголовне винищування Ксерксом у першу чергу саме іранських жерців, а також індійських брахманів, які шанували, як відомо, тих самих девів. Іранський цар Ксеркс, намагаючись завоювати весь тодішній світ, увійшов у союз з іудеями. Він прагнув умилостивити кровожерливі божества та їхніх служителів масовими людськими жертвопринесеннями, відомими, наприклад, у західносемітському культі Молоха. Тибетські джерела різної доби з історії релігії бон та з історії буддизму одностайні в тому, що релігія бон уперше виникла в Персії задовго до Р. Х., звідки вона згодом проникає в Центральну Азію. Поширення серед тибетців — жителів південної частини Тибетського нагір’я — релігії бон дослідники датують 127 р. до н. е., початком правління першого тибетського царя Някхрі-ценпо. Суть релігії бон полягає у вірі в різних богів та духів, шануванні зірок і планет [55, 36-37]. Вона дуже вплинула на тибетський буддизм. Наприклад, у буддійських монастирях будувалися храми Сонця й Місяця, а в одному з храмів була поставлена статуя «заступника буддійської віри» планети Марс. Окремий храм був присвячений популярному тибетському божеству перського походження — сонячному богові Мітрі (тибет. Пехар, перс. Міхр) [55, 45].