Походження і суть бона
Сучасні археологи, спираючись на дані антропології, висловлюють припущення про те, що народи трьох найдавніших цивілізацій — Індської, Еламської та Шумерської — мають спільне походження і спільних предків (близьких до дравідів, які беруть своє етнічне начало від гіпотетичних ностратійців, що зазнали раннього змішання з такими ж гіпотетичними сино-кавказцями).
У найдавніший період території названих цивілізацій, очевидно, стикалися одна з одною, що підтверджується, наприклад, наявністю слідів індо-шумерської культури у Давньому Еламі — державі, яка була розташована в південно-західній частині сучасного Ірану. У VI ст. до н. е. невелике еламське князівство Анчан, як спостережено, стає центром великої Перської імперії Ахеменідів, що увібрала в себе досягнення еламської культури, тісно пов’язаної з цивілізаціями Інду й Месопотамії. З огляду на зазначене з Ела- мом пов’язана і тибетська релігія бон, що з’явилася в Тибеті понад дві тисячі років тому. Засновником цієї релігії, нагадаємо, вважається Шенраб («Досконалий жрець»), родом з країни Олмо, яку в тибетських джерелах часто називають Шамбалою. Країна Олмо (Шамбала) визнається батьківщиною релігії бон. На думку Б. Кузнецова, Олмо — це Елам, що став частиною Перської імперії. Саме правитель Олмо- Шамбали (давній Анчан) Кир II Ахеменід у VI ст. до н. е. створив велику перську державу. Слово «Шамбала», на думку тибетців, складається з двох слів індійського походження: «шамбха» — світ, добро і «ла» — тримати, що може означати «власників добра» або «володарів світу». Ще однією назвою Еламу-Ірану-Шамбали є «Крайній Шаншун», що має, очевидно, відношення до еламської області Аншан (Анчан), тобто до Персиди, але не до Тибету, тому що тибетська область, на відміну від еламської, називається просто Шаншун (Північний Тибет) [55, 65-81].Релігія Шенраба — це мітраїзм. Тибетський мітраїзм — це бон, про який у бонській «Біографії Шенраба» говориться як про найдавнішу релігію. Суть бон, відповідно до цього джерела, полягає у зв 'язку богів з людьми, а цей зв’язок між ними здійснюють жерці. Першим учителем бона на землі був Тогьял-Єкхен, який навчався мудрості в бога Бумкхри (іран. Ахура), «що володіє мовою блискавки». Тогьял, проповідуючи вчення бон, врятував багатьох від гріховного буття й допоміг їм досягти небесного блаженства, однак на величезну кількість людей його проповідь не вплинула, оскільки люди в попередні часи чинили тільки зло і були позбавлені навіть зародків чесноти. Оскільки проповідь Тогьяла не привела до спасіння всіх людей, він був змушений залишити земний світ. При цьому було передвіщено, що після нього у світі з’явиться вчитель, небесне ім’я якого — Салва (Ясний, Світлий). У майбутні часи після вчителя Салви з’явиться в цьому світі серед людей Спаситель (третій і останній), небесне ім’я якого — Шена (Мудрий) [55, 89-90].