Шумерський потоп
«Девкаліонів потоп», який, можливо, спричинив переселення з циркумпонтій- ської зони багатьох давніх народів (у тому числі й шумерів, що створили, за сучасними науковими уявленнями, першу цивілізацію людства в Месопотамії), очевидно не був останнім.
Проте пам’ять про нього не могла не зберегтися в шумерських переказах, джерела яких, як встановлено, беруть початок у кам’яномо- гильних текстах. Оселившись у Месопотамії (між ріками Тигр і Євфрат, які, за Біблією, були двома з чотирьох «рукавів» ріки, що витікала колись з Раю-Едему), шумери, ймовірно, пережили ще один «потоп», що знайшло своє відбиття й у вавилонському епосі «Про того, хто все бачив» [170, 166-220], а також у шумерських переказах про «допотопні» і «післяпотопні» династії їхніх царів. Врятувався від цього потопу, насланого на людей богом Енлілем, Утнапішті, житель міста Шуруп- пака, якого попередив бог вод Еа (Енкі) і якому звелів побудувати «ковчег» чітко визначених розмірів, щоб можна було в нього завантажити різної «живої тварі» по парі «від усякої плоті». Різниця між «потопом Девкаліона» і «потопом Утнапішті» полягає в тому, що перший з них стався через жахливу морську повінь, що супроводжувалась, імовірно, і тектонічними розламами, а другий — через дощову бурю, внаслідок якої «все людство стало глиною». Водночас Утнапішті, як перед ним, можливо, Девкаліон і після нього Ной, причалив до гори, на якій здійснив обряд жертвопринесення і став прабатьком нинішнього покоління людей.Гільгамеш, якому розкрив «таємницю богів» про потоп Утнапішті (відомий також на ім’я Зіусудра), був царем шумерського міста-держави Урука. Він домігся незалежності від шумерської династії царів іншого месопотамського міста-держа- ви Кіша, яку визнавали «першою династією після Всесвітнього потопу» [139, I, 303]. Сталося це після 2750 р. до н. е., і Гільгамеш був уже п’ятим царем Урука.
Про його попередників збереглися сказання так званого урукського циклу, героями яких є царі Урука, які послідовно змінюють один одного. За переказами, ця династія започаткована богом сонця Уту, чиїм сином вважався Мескінгашер, а його сином — Енмеркар, сином останнього — Лугальбанда, він і був батьком згадуваного вже Гільгамеша. Імена перелічених героїв фігурують як реальні царі й згадані в так званому царському списку, складеному в період III династії міста Ура (звідки, за біблійними переказами, вийшов колись Аврам), ймовірно, близько 2060 р. до н. е. При цьому всі династії, згадані в списку, поділяються на «допотопні» і ті, що правили після потопу, а царям, особливо допотопного періоду, приписується міфічне число років правління: Мескінгашеру — 325 років, Енмеркару — 420 років, а «післяпотопному» Гільгамешу — 126 років [139, II, 650-651].Інакше кажучи, якщо скласти роки правління царів Урука й додати до них роки, за які були здійснені подвиги Гільгамеша (що мали місце, за припущенням сучасних учених, «після потопу» близько 2750 р. до н. е.), то одержимо дату «створення світу», визнану сьогодні в іудаїзмі — 3760 р. до н. е., що відповідає загалом часу, коли шумери набули свою «другу батьківщину» — Месопотамію, звідки їх знання, почерпнуті, як видно, з району Кам’яної Могили (тобто українського Приазов’я), поширилися потім по всьому давньосемітському світу.