Схожі сюжети франко-кантабрійських і уральських печер
Мальовничі і гравіровані панно містять також сотні палеолітичних печер Франції та Іспанії (так звані франко-кантабрійські печери), датовані 40-10 тис. до н. е. й описані А. Леруа-Гураном.
Існують гравіровані панно більш пізнього (мезолітичного) періоду поблизу Парижа та в інших місцях Франції — аналогічні написам Кам’яної Могили. Тут є гроти Коня, Гієни, Трилобітів, Ведмедя, Північного Оленя, Бізона, Вовка, Лева, Кози (фактично усієї зодіакальної та іншої астральної «сім’ї»), а також тексти з іменами Ішкура, Ашнан, Інанни, Сіна, Енліля, Думузі, Наннара (четвертого, на думку А. Кіфішина, сина Енліля, яке шумерологами дотепер не прочитувалося через лакуну в поемі «Енліль і Нінліль») та ін. [62, 534-540].Аналізуючи палеомезолітичні гравіровані рисунки, А. Кіфішину вдалося знайти протиставлення зображень Ведмедя і Бика (з останнім ототожнювався Ішкур — «великий суддя богині Ашнан»), а також «Ведмедя з Лірою» і «Корови Сіна». «Великий суддя Ішкур» був пов’язаний з «Коровою Сіна», а бог Сін (=30), як відомо з кам’яномогильних текстів і численних франко-кантабрійських паралелей, «зав’язував сім’я» людині або богові так само, як це робив і Ведмідь. Отже, вважає А. Кіфішин, Сін і Ведмідь, за ритуалом, — це та сама особа: Ведмідь був колись місячним божеством (Сіном). Ведмідь — це і майбутній правитель Кеша, що ріднить його образ з Енлілем, який вважається в шумерській релігії батьком Нанни — Сіна. У піктографах цього періоду виявляється також «оракул Козеняти (Інанни)». Архаїчний образ Кози — тотема, потім божества — зберігся у шумеро-вавилонян і греків [62, 541-546]. Прикметно, що Козеня (або Коза) пов’язані не тільки з лунарними, а й солярними символами. Наприклад, в одному протошумерському тексті вказується, що «Козеня підняло подвійне сонце» (ймовірно, Козеня в архаїчні часи, як і його мати Коза, виступало в ролі космогонічної істоти) [62, 610].
Протиставлення образів Ведмедя і Бика, які раніше зображувалися різними Мамонтами, виявляє і ритуальна праписемність далекого від Іспанії і Франції Уралу. Наприклад, російський дослідник В. Петрін відновлює ритуал ініціацій з циклом проходження обряду смерті — відродження для однієї з таких печер — Ігнатіївської, де містяться так звані червоне і чорне панно, що мали особливий зміст у цьому контексті. Назване ритуальне дійство, можливо, було тотожним у всьому євразійському ареалі. Система протиставлень «чорного» і «червоного» панно в Ігнатіївській печері містить у собі таку структуру [62, 647-648]:
| № пор. | «Чорне» панно | «Червоне» панно |
| 1 | «Сальтуш, Зовнішнє (світу) що має — живі душі створює» | «Думузі долі водою вирішує» |
| 2 | «Ведмідь (з) Лірою судить — (це) Мамонт величезний» | «Могутній Мамонт — (це) Ішкур, великий суддя» (Бик?) |
| 3 | «Тіло (у) воді сяючій Осла — (це) Акилим» («сім’я Миші»?) | «Він (за допомогою) Дерева Світу судить» |
Згадка про протошумерських божеств, знайомих нам за «архівом» Кам’яної Могили, міститься й на глиняних табличках горбуновського торфовища в Заураллі, датованих ІУ-ІІІ тис. до н. е. А. Кіфішиним тут виявлені такі тексти: «Сяючий Уту Ліру Аратти одержав», «Думузі (від) Ніназу сім’я вивів (з) прірви» [62, 525-531].
Найдавніша протописемність Ігнатіївської, Капової, Юрюзанської печер і сусідніх з ними в районі верхоріччя Уралу і Білої в Башкирії пов’язані з давніми культурами Південного Зауралля і Приуралля. Наприклад, у Х тис. до н. е. у Південному Заураллі виникла янгельська культура, більш ранні свідчення якої простежуються в Південному Прикаспії, куди вона прийшла, можливо, з Курдистану (поселення на кшталт Шанідар і Джармо).
Синхронно із зауральською янгельською культурою існувала сусідня з нею романовсько-ільмурзинська у Південному Приураллі та Середньому Поволжі. Припускають, що обидві ці культури колись вийшли з Прикаспію і Середньої Азії. До того ж янгельська культура в УІ-ІУ тис. до н. е. практично розчинилась у місцевій традиції, а романовсько-ільмурзинська брала участь у створенні майже всієї неолітичної традиції накольчасто-гребінцевої кераміки, характерної для Північно-Східної Європи (для цієї культури, за спостереженням А. Кіфішина, типове використання трави). Однією зі спадкоємиць романовсько-ільмурзинської культури стала сіроглазовська культура в Прикаспії, до якої належать згадувані вище таблички з горбуновського торфовища. А так званий елтаський етап цієї культури міг бути однією з найважливіших ланок передачі традиції Капової і сусідніх з нею печер у Приазов’ї V тис. до н. е., де в ареалі поширення сурсько-дніпровської культури формувався «архів» Кам’яної Могили [62, 648-649].
Можливо, вважає А. Кіфішин, зазначене розмежування двох різних традицій - місцевої і прибулої — започаткувало двоїстий образ космогонічної ідеї, зафіксованої в Кам’яній Могилі. Давніший її варіант припускав створення світу богами Ану й Енлілем, новіший — створення його богами Енкі та Мардуком. До того ж архаїчний варіант космогонії будується у стверджувальному ключі («Коли було створено те й те...»), пізніший (принесений) — у негативному («Коли не було створено ні те, ні інше.»). Пізніший варіант згодом увійде, наприклад, у міфори- туальні системи індійців і германців [62, 650].