Семітська гілка афразійської сім ї мов, як зазначалося в першому томі цього ви­дання, складається з двох основних груп: східної і західної, у свою чергу поділе­них на північну і південну підгрупи.

Східні семітські мови (північно-східні або північно-периферійні) представлені мертвою аккадською мовою Аккада, Ассирії і Вавилона, релігійно-міфологічні системи і коротку історію яких ми й розгляне­мо в цій і наступній главах.

Аккадська (або вавилоно-ассирійська) мова була мовою давнього населення Месопотамії й Ассирії (сучасного Іраку). Не пізніше середини III тис. до н. е. по­ширена на півночі Нижньої і Середньої Месопотамії поряд із шумерською мовою. На початок II тис. до н. е. все населення Месопотамії і долини ріки Тигр пере­ходить на аккадську мову. Із середини II тис. до н. е. поряд із шумерською, а в II тис. до н. е. — єдина офіційна мова Вавилонії й Ассирії, дипломатична і почасти літературна мова всієї Передньої Азії. З УШ-УТ ст. до н. е. аккадську мову поча­ла витісняти в побуті інша семітська мова (але вже західної групи) — арамейська. Останні століття до нашої ери аккадська мова існувала тільки як розмовна, літе­ратурна і культова мова в кількох містах Вавилонії.

У лексиці аккадської мови багато запозичень із шумерської, почасти хурит- ської, у пізньовавилонський період — з арамейської та іншої мов. Писемність — словесно-складовий клинопис на глині. Найдавніша пам’ятка датується ХХУ ст. до н. е., найпізніші — I ст. н. е. Аккадською мовою збереглися різноманітна літера­тура, написи, юридичні, господарські та ритуальні тексти [80, 22].