Сармати, савромати, алани
В останньому, третьому періоді залізного віку (кінець II ст. до н. е. — межа ІУ-У ст. н. е.) скіфів змінюють сармати — також іраномовні кочові племена, що під назвою сав- роматів спочатку займали степи від Дону до Уралу.
Дон був своєрідним природним кордоном між скіфами і сарматами, який савромати починають переходити вже з V ст. до н. е., відтісняючи скіфів на захід. З III ст. до н. е. савроматів усе частіше називають сарматами. У цей же час починається інтенсивний рух сарматських племен на Північний Кавказ (сіраки, аорси) і в Північне Причорномор’я (язиги, роксо- лани), у результаті якого спустошується значна частина Скіфії. У I ст. н. е. роксолани досягли кордонів Римської імперії й атакували її провінцію Мезію. Тоді ж у степах Північного Кавказу з’явилися алани, що у II ст. н. е. були вже хазяями Північного Причорномор’я. Панування аланів у цьому регіоні було підірване вторгненням готів (III ст.) і остаточно знищене гунами (375 р.). Алани, які залишилися, разом з гунами просунулися далеко на захід, до Іспанії, а алани, які жили на Кавказі, взяли участь у формуванні сучасних кавказьких народів (осетинів, кабардинців) [14, 200].Савроматська (сарматська) культура поширена в приуральських, поволзьких і донських степах, була конярською і курганною, використовувала скіфські традиції «звіриного стилю». Особливістю культури є поховання жінок-жриць (цариць), що підтверджує свідчення античних авторів про особливе становище жінки в сарматському суспільстві. Сарматська культура зазнала також впливу зі східних областей Євразії. Примітною є зміна в поховальному обряді південної орієнтації на північну в пізньосарматський період (П-Ш ст.), коли на просторах Північного Кавказу і Причорномор’я панували сарматські алани. Загалом Сарматська культура дуже вплинула на всі народи, що її оточували. Коли в Причорномор’я прийшли готи, частина сарматів змішалася з прибульцями і ввійшла до складу держави Гер- манаріха — готського царя. У 70-х роках IV ст. алани-танаїти були знищені гунами, які створили велику, але не довговічну Гунську імперію. Суспільство сарматів було стратифікованим і воєнізованим, хоча в ньому зберігалася колективна власність на землю. Існував інститут спадкоємної влади військових вождів. Торговельні зв’язки сарматів тяглися до Китаю й Індії, римських провінцій у Європі й Азії. Сармати були народом-військом (як і багато інших іраномовних племен), у якому нарівні з чоловіками воювали і жінки, які часто очолювали військові підрозділи і навіть посідали царський трон [14, 206-208]. За легендами, що збереглися, сар- мати-савромати пішли від скіфів і амазонок, чим і пояснювалося настільки високе становище жінки в сарматській культурі.