Само і Карантанія.
Незалежний союз слов’янських племен, який утворився бл. 623—624 рр. у боротьбі з Аварським каганатом, очолив князь Само. Франкські джерела пишуть, що Само був франкським купцем і, прийшовши з товаришами до слов’ян, допоміг їм організувати та очолив відсіч степовикам.
Н. Граціанський і В. Пічета слов’янське походження засновника держави обґрунтовували його язичництвом і ворожим ставленням до Франкської держави. У державу Само увійшли племена Чехії, Моравії, Лужиць та Словенії, а згодом полабські серби.У631р. франкськийкорольДагобертспільно злангобардами та алеманами вдерся у князівство Само, однак зазнав нищівної поразки. У відповідь слов’яни перенесли військові дії на терени франків, насамперед у Тюрінгію та Франконію. Це були не короткочасні рейди, а широкомасштабні кампанії із захопленням земель і заснуванням постійних укріплених поселень. Тому франкський намісник у Тюрінгії герцог Радульф надавав перевагу мирним взаєминам. Після смерті князя Само його держава розпалася, однак вже її існування стало чинником подальшого розвитку державотворення у регіоні, призупинивши форсовану християнізацію[1058].
Слов’янські правителі зверталися за допомогою до франків, потрапляючи в орбіту їх політичного впливу та християнізації. У 743 р. карантанський князь Борут попросив баварського герцога допомогти у боротьбі з аварами, потрапивши в залежність від франкського короля, якому баварці платили данину. Борут направив до баварського герцога сина і небожа, аби їх виховали християнами, після чого вони могли успадкувати його права1. Навіть у Північно- Східній Баварії, де християнізація слов’ян розпочалася за Карла Великого, в середині ХІ ст. пошановували ідолів і ховали мертвих у курганах[1059] [1060]. На вірування карантанців наклалися уявлення альпійських слов’ян і залишків романізованого християнського населення. В епоху утвердження у Карантанії князівського єдиновладдя виникла особлива церемонія зведення на престол нового правителя. Носіями обряду були косези, найімовірніше привілейовані „селяни — воїни”. У середині VIII ст. князівська династія виступала носієм ідеї політичної єдності та духовно-культурних традицій країни[1061].