Чехія.
У 830 р. виникла Великоморавська держава, до складу якої увійшли Чехія, Моравія, Лужиці, землі ободритів. Із розвитком феодалізму формуються велике землеволодіння та знать — лехи.
Засновнику держави Моймиру (830—846 рр.) вдалося підкорити інші сусідні слов’янські племена, організувативідсічсусіднійНімеччині.ПісляусуненняМоймира на престол вступив його небіж Ростислав (846—870 рр.), за правління якого наступив період розквіту Великоморавської держави. Прагнучи зміцнити своє становище, її верхівка вирішила запровадити у державі християнство. Однак позиція Німеччини та папства викликала слушні побоювання. Тому у 862 р. Ростислав звернувся до Візантії з проханням відрядити сюди проповідників для розповсюдження християнства слов’янською мовою. У 863 р. Візантія відправила церковну місію на чолі з Кирилом та Мефодієм. Прибувши у Великоморавію вони розпочали переклад богослужбових книг слов’янською мовою, служби нею у церквах, поширюючи православ’я серед широкого загалу[1062]. Ця місія набула розголосу серед мораван та підданих князя Паннонії Коцела1. Імператор Михаїл ІІІ направив у 863/864 р. до моравського князя Ростислава Константина Філософа, аби навчити мораван славити Бога слов’янською мовою. Єпископи Пассауський та Фрейзінгський заважали діяльності архієпископа Мефодія. Це обурило папу Іоанна УІІІ, який у 873 р. звернувся за поясненнями. Згодом позиція папства змінилася і у 879 р. Мефодія викликали до Риму, де Іоанн УІІІ заборонив йому службу слов’янською мовою. У червні 880 р. папа повідомив Святополку Моравському (870-894 рр.), що задовольняючи його прохання, передане архієпископом Мефодієм, бере правителя з усіма вельможами під патронат святого Петра і його намісника. Іоанн УІІІ підтвердив архієпископські повноваження Мефодія[1063] [1064], доручивши йому Сирмійську митрополію (Αρχιεπίσκοπος Σιρμοίυ), та підпорядкувавши йому все духовенство на території Моравії та Паннонії. Проте призначення папою єпископа Віхінга суфраганом у Нітрі істотно обмежило повноваження Мефодія[1065].До 906 р. Чехія і Моравія входили до складу Велико- моравської держави. З її розпадом та загарбанням значної частини угорцями, Чехія перетворилася у самостійну державу[1066]. Коли на початку Х ст. у Чехії закріпилася династія Пржемисловичів, князь Вратислав успішно завершив процес об’єднання окремих чеських племен. Після його смерті владу захопила Вратислава Драгоміра. Частина знаті виступила проти неї і з допомогою баварського князя Арнульфа посадила на престол Вацлава. Становище нового правителя ускладнила зовнішня загроза. Німецький король Генріх Птахолов І завдав Чехії поразки, зобов’язавши виплачувати данину та дотримуватися миру. Проти Вацлава почала готуватися змова знаті, яку очолив Болеслав. Запросивши Вацлава у свою резиденцію, 28 вересня 935 р. він наказав вбити брата та захопив владу. Оскільки Вацлав підтримував християнство, католицька церква його канонізувала1. Культ святого Вацлава став елементом формування нової ідеологічної доктрини, яка мала характер династичної пропаганди. Вона сприяла політичній інтеграції чеських племен під егідою празьких князів Пржемисловців[1067] [1068]. Чеська ранньофеодальна держава складалася з округів, центром яких був укріплений град. У ньому розташовувалася резиденція намісника та військової дружини. Крім того, град був центром відправи християнського культу, а сам округ спочатку співпадав з приходом[1069].