Польща.
Першими християнізації на землях Польщі у сучасних її кордонах зазнали Малопольща та Сілезія. Особливих темпів поширення християнство набуло під час перебування земель на північ та північний схід від Моравського князівства у складі Великоморавської держави (875—906 рр.).
Про християнські передумови завоювання держави вислян (білих хорватів) із Краковом та Вислицею зазначається у Житії Мефодія:„Поганський князь, дуже сильний, що сидів на Вислі, чинив глум над багатьма християнами та кривди їм завдавав. Пославши до нього [звелів йому] сказати [Мефодій].· Добре [буде] для тебе, сину, охреститися із власної волі на своїй землі, аби ж не був насильно охрещений у неволі на землі чужій, і будеш мене згадувати. Так і сталося”.
Християнство східного обряду хорватам-вислянам накинула Великоморавська держава, попри опір їх володаря, після захоплення цих земель. Вони увійшли до складу архієпархії святого Мефодія. Це підтверджується фундаційним документом празького латинського єпископства, створеного близько 972—973 рр. на місці скасованого Мефодіївського, межою якого були на сході річки Буг і Стир, на південному заході до неї належав Краків, із землею Ваг, що знаходиться на півдні Татр1. Мова йде про встановлення трибутарної залежності вислянського племінного князівства від великомораван. Місцева верхівка була зацікавлена у зміцненні зв’язків, які давали їй можливість посилити позиції усередині князівства та організувати зовнішню експансію. Закріпивши свої позиції у верхів’ях Вісли, великомораванам вдалося поширили власний вплив на Силезію, Сандомирську та Перемишльську землі[1070] [1071]. У другій половині Х ст. у землях полян, у басейні Варти, склалася Великопольська держава. На 60-ті роки Х ст. Мешко І завоював і приєднав мирним шляхом землі куяван, серадзян, ленчицян у межиріччі верхньої Варти та нижньої Вісли до болотистої річки Нотець. Однак невдовзі було викрито змову проти Болеслава, до якої був причетний краківський єпископ Станіслав. Священика стратили та унаслідок обурення широких суспільних верств Болеслав у 1079 р. втік з країни1. Активну підтримку католицькій церкві в християнізації Помор’я надавав Болеслав Кривоустий. Це було окремо зауважено в угоді з місцевим правителем Вартиславом. Місіонерську діяльність тут започаткував у 1123 р. Бернард Іспанець. Активізація релігійної і політичної діяльності польської церкви дозволила згодом заснувати нові єпископства для Помор’я у Влоцлавеці і Любуші. Болеславу Кривоустому вдалося домогтися скасування виданої у 1133 р. папської булли щодо канонічного підпорядкування польських земель архієпископу Магдебурзькому Норберту Ксантенському. Це було підтверджено охоронною буллою для Гнєзно у 1136 р. Попри часті зміни правителів католицька церква поступово зміцювала свої позиції. Широкі привілеї були їй надані Казимиром Справедливим на вічі у Ленчиці у 1180 р.[1079] [1080]. Поширення католицизму на польських землях пов’язане і з поступовим переселенням наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. німецьких селян та монахів, особливо у міста Малопольщі та Силезії[1081]. На даному етапі історичного розвитку створення самостійної митрополії у Гнєзно було важливим етапом становлення молодої польської держави.