Розвиток системи взаємин полісу з релігійними культами та храмами.
Найвпливовіші роди Елевсина, Евмолпіди та Керики, були пов’язані з культом Деметри Елевсинської, який зародився уже в середині 2 тис. до н. е. Їхнє посилення, разом з дорійським культурним впливом, зумовили зміни в управлінській моделі цього утворення, викликавши ослаблення ролі царя.
Це, своєю чергою, потягло за собою подальший розвиток культу, набуття ним містеріального характеру та відповідну перебудову храму. Цар особисто звернувся до народу з наказом про будівництво храму Деметри[284] [285]. Природньою формою організації карійського населення була цивільно-храмова або теократична громада. Об’єдання подібного типу могли включати у себе одну громаду родичів, або самі організовувалися навколо храмових громад[286].При формуванні релігійних практик помітним був вплив східних культових традицій. Так, релігійні церемонії Артеміди Ефеської враховували лідійську та фрігійську релігійні традиції, в які вони, своєю чергою, потрапили від давніх хетів1.
Аанака у пілоських написах використовується у двох розуміннях, характеризуючи божественного та земного правителя. Наукова література припускає використання цього терміну як до правителя, так і до особи, що виконувала функції верховного жерця. Wanaka, wanakata, wanasoi зустрічається у таблицях серії Ет, які реєструють піднесення масла. Ритуальний характер цих документів не викликає сумніву2. Святилище Аполлона Дідімського в Бранхідах, поблизу Мілета, отримувало щедрі подарунки від єгипетського фараона Нехо і сусіднього правителя Креза. У заснованих мілетцями колоніях вшановувався культ Аполлона3.
Грецькі правителі достатньо прагматично ставилися до релігії та церкви як гуманітарного інституту. Приміром сіракузький володар Діонісій, приносячи богам щедрі пожертви та відправляючи багаті дарунки в загальноеллінські святилища Зевса у Олімпії та Аполлона в Дельфах, за потреби накладав руки на храмові скарби.
Згідно пізніших свідчень, у статуй Бога Діоніса, які облаштовували повсюдно, обличчя було схожим на обличчя однойменного правителя. Не випадково дослідники античності бачать у цьому початок формування культу володаря, який набув свого розквіту уже в елліністичну добу, наріжним каменем якого стане божа милість4. Від легендарного Нелея, племінного бога пілосців, н. э. / Е. А. Круглова // Проблемы политической истории античного общества: Межвузов. сб. [Отв. ред. Э. Д. Фролов]. — Л.: ЛГУ имени А. А. Жданова, 1985. — С. 63.1 Кузьмина Ю. Н. Культовые изображения Артемиды Эфесии / Ю. Н. Кузьмина // АІ. - № 4. - 2008. - Саратов: Наука, 2008. - С. 29.
2 Полякова Г. Ф. Некоторые черты социально-экономического устройства греческих обществ ІІ тысячелетия до н. э. / Г Ф. Полякова // Античная Греция: Проблемы развития полиса [Ред. кол.: Е. С. Голубцова (отв. ред.) и др.]. - Т.1: Становление и развитие полиса. - М.: Наука, 1983. - С. 62.
3 Абдуллаев Е. В. Оракулы, философы и колонизаторы (К вопросу об идейных истоках греческой колонизации Средней Азии) / Е. В. Абдуллаев // Проблемы истории, филологии, культуры. - Вып. ХІ [Ред. кол.: М. Г. Абрамзон (гл. ред.) и др.]. - М., Магнитогорск: Изд-во Магнитогорского Гос. Ун-та, 2001. - С. 164.
4 ФроловЭ. Д. Греция в эпоху поздней классики (Общество. Личность. Власть) вели своє походження Нелеїди, які правили в Пілосі та стали царями у заснованому Мілеті. Помітні теократичні засади виявилися у виконанні царями жрецьких функцій, вагомому впливі на процес управлінської діяльності жрецтва храму Аполлона Дельфінія та Аполлона в Дідімах і колегії молпів. Причому при жертвопринесенні цар отримував свою частину, яка не могла перевищувати долю інших членів цієї колегії. Після скасування посади царя в Мілеті його місце посів есімнет, який очолював цю найдавнішу колегію1. Вже у VII— VI ст. до н. е. правителі невеликих царств Кіпру виконували функції верховних жерців[287] [288] [289].
Релігійний чинник сприяв консолідацій грецьких полісів, особливо у боротьбі із зовнішньою загрозою. Про це свідчить і утворення Іонічної ліги грецькими містами Малої Азії. Її головний орган, Паніоніон, який виникнув у ІХ ст. до н. е., характеризують як релігійно-політичний центр об’єднання[290]. Пілейсько-Дельфійська амфіктонія була створена у ІХ—VIII ст. до н. е. для спільних культових дій та захисту дельфійського святилища Аполлона. У 595 р. до н. е. спалахнула перша Священна, або Крісейська війна. Причини війни у різних джерелах висвітлюються по-різному: Страбон пише про високі збори, якими обкладали паломників крісейці, Павсаній — захоплення крісейцями частини священної землі, Есхін — безчесні вчинки крісейців щодо храму та амфіктонії. По закінченні війни було засновано Піфійські ігри, місто Кріси та його гавань зруйновано, мешканців обернено в рабство, а Крісейську рівнину проголошено священною, із забороною її обробітку. Серед активних учасників коаліції, які виступили проти Кріси, джерела виділяють Фессалію, Афіни, Сикіон. Під час розподілу голосів після перемоги, всі учасники отримали по два голоси, окрім Афін, яким дістався лише один, як і нейтральній Спарті1.
Одним з найяскравіших виявів діяльності македонського царя Архелая уважають заснування у Діоні урочистого святкування на честь Зевса. Поєднання художніх та атлетичних змагань мало об’єднати в Діоні славу Олімпійських ігор та Великих Діонісій[291] [292]. Храми відігравали важливу роль у процесі накопичення та збереження управлінської інформації. Зокрема, функції державного архіву виконував храм Аполлона Дельфінія. Про діяльність найдавнішої правлячої корпорації Мілета, колегії мольпів, члени якої були водночас магістратами та жерцями, відомо з напису V ст. до н. е. На чолі колегії стояв есимнет, якому допомагало п’ять просетерів, що обиралися на півроку від філ[293]. Жерці культу Артеміди виконували в Ефесі не лише релігійні, а й економіко-світські функції[294]. Важливе місце у правовому просторі Греції полісної доби займало храмове право притулку. Воно забезпечувало можливість отримання захисту на території храму у випадку законного чи незаконного переслідування. Порушення недоторканості храмової території могло викликати санкції з боку органів влади та цілих держав. Навіть самі храми могли відмовити у притулку. Водночас, відомо безліч фактів формального дотримання цієї релігійно-правової норми. Так у 392 р. до н. е. у Коринфі у ході винищення знаті, запідозреної у спробі перевороту на користь Спарти, чимало із них було вбито біля статуй богів та поряд з вівтарями1. Окремо слід зупинитися на управлінській практиці Афін та Спарти в релігійній сфері з огляду на їхнє місце на карті тогочасної ойкумени.