Розвиток джайнізму

Впродовж двох сторіч після появи джайнізму послідовники Махавіри продовжу­вали залишатися невеликою общиною. Проте після того як, за легендою, відрік­ся від престолу і приєднався до джайнів засновник великої Маурійської династії імператор Магадхана Чандрагупта (приблизно 321-297 рр.

великих своїх центрів. Потім, за джайнською легендою, після 11-річної відсут­ності лідер джайнських емігрантів Брадрабаху повернувся в Біхар і виявив, що північні джайни під керівництвом Сітхулабхадра відмовилися від деяких тради­цій Махавіри і одягнулися в білий одяг. Так, незабаром після смерті засновника джайнізму його вчення розкололося на два основні напрями — дігамбарів і шве- тамбарів, хоча сам розкол був узаконений лише в I ст. н. е., тобто майже через 500 років після смерті Махавіри [175, 210]. Ця джайнська легенда підтверджуєть­ся історичними дослідженнями, згідно з якими імператор Чандрагупта справді був прихильником вчення Махавіри. А внук імператора Ашоки — Сампаті, будучи ортодоксальним джайном, всюди споруджував храми і посилав проповідників на південь Індостану і до Афганістану [242, VI, ч. I, 556].

У подальші століття джайнізм поширився від східного до західного узбереж­жя Індії, де інколи попадав під заступництво князів і царів. Проте з розквітом у Середні віки індуїстської концепції теїстичної відданості (бхакти), особливо культів Шиви і Вішну, джайнізм пережив занепад. Він утримався лише у двох регіо­нах, де існує і донині: у штатах Гуджарат і Раджастан, де переважають шветамба- ри, і в Місорі, де розташована штаб-квартира дігамбарів. Необхідно також згадати про те, що в 1653 р. від шветамбарів відбрунькувалася секта штханакавасі («меш­канців залів»), які, подібно до християнських протестантів, повстали проти всіх форм ідолопоклонництва і храмового служіння як таких, що суперечать вченню Махавіри [175, 210-211].

Згідно з дослідженням індуського доктора Бхагчандри «домахавірівський» джайнізм поширився Індією з її південного регіону не пізніше VIII ст. до н. е. і став однією з головних релігій острова Цейлон (сучасна Шрі-Ланка), який в ті часи називався Ланка. Джайнізм існував на Ланці до приходу туди буддизму і появи індоаріїв, будучи, мабуть, місцем шанування передостаннього, 23-го тіртханкара Парсви, фігура якого виявлена в місцевих печерах. Загалом джайнізм був популяр­ною релігією Індії до Х ст. н. е. За переказами, тіртханкар Рішабха подорожував Бактрією, Грецією, Іраном, а тіртханкар Парсва був в Непалі і в Афганістані. Згід­но з легендами дігамбарів джайністські ченці відвідували Іран, Таїланд, Камбоджу, Палестину і навіть Болгарію, а грецькі письменники згадували про їх присутність в Єгипті, Абіссинії, Ефіопії та в інших країнах [258, 26].