Родовід синів Ноя
Далі в Книзі Буття (гл. 10) подається міфічний родовід «синів Ноєвих: Сима, Хама і Яфета», відомий у науці під назвою біблійної «таблиці народів». Такі генеалогічні таблиці, за свідченням тлумачів Біблії, у давньосхідних народів були досить поширені, «найголовнішою і майже єдиною історією минулого, що ретельно зберігалася і передавалася з роду в рід» [145, І, 67].
Давньосхідні генеалогії досить своєрідні: іноді вони дають перелік окремих особистостей (як, наприклад, у «допотопній» генеалогії каїнітів і сифітів), іноді — колективне визначення окремих расово-етнічних груп, іноді, зрештою, той або інший народ називають ім’ям країни, в якій він живе. У біблійній «таблиці народів» застосовані всі три «генеалогічні прийоми», що породило й досі не згаслі суперечки щодо ототожнення із сучасними названих у ній етнічних груп. Ми будемо в основному дотримуватися коментарів Тлумачної Біблії [145], доповнюючи їх за потреби й іншими даними. Біблійний родовід «післяпотопних» народів наведено у табл. 6.Згідно з Біблією у всіх «післяпотопних» народів і «на всій землі була одна мова й одна говірка» (Бут., 11, 1). «Рушивши зі Сходу», ці народи знайшли в «землі Сеннаар рівнину й оселилися там». Оскільки ковчег Ноя після потопу зупинився на горах Араратських, то багато тлумачів і вважали Вірменію першим пунктом поселення «післяпотопного» людства (хоча Вірменія стосовно Сенна- арської рівнини — майбутньої Вавилонії — розташована скоріше на півночі). Цей вислів «зі Сходу» (куди, як ми пам’ятаємо, вирушив у вигнання Каїн) дав підставу деяким ученим-богословам припускати, що «Араратські гори» — це не Арарат Вірменії, а Аріарата, «найвища гора» у кряжі Гіндукушу (гірська система переважно в Афганістані й Пакистані, завдовжки близько 800 км і заввишки до 7690 м), яка справді лежить на схід від р. Тигр. На цій горі (яку називали ще, згідно з тлумачами Біблії, Нізір) зупинився, як свідчать ассиро-вавилонські перекази, корабель Утнапішти — шумеро-аккадського героя Всесвітнього потопу.
У цьому випадку, вважає багато біблійних тлумачів, вислів «рушили зі Сходу» буде цілком правильним, оскільки Месопотамія (або Сеннаар) лежить саме на захід від Аріарати [145, І, б’О].Перші «післяпотопні» люди вирішили на цій Сеннаарській рівнині побудувати «місто і вежу заввишки до небес» і тим самим «зробити собі ім’я» перш, ніж розселитися по всій землі. «І сказав Господь: ось, один народ, і одна в усіх мова, — і ось, що почали вони робити, і не відступляться вони від того, що задумали. Зійдемо ж і змішаємо там мову їхню, так щоб один не розумів мови іншого. І розсіяв їх Господь звідти по всій землі; і вони перестали будувати місто (і вежу). Тому дано йому ім’я: Вавилон, тому що там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі» (Бут., 11, 4-9). У цьому уривку Бог звертається ще до когось: «зійдемо ж і змішаємо там мову їхню», що знову побічно вказує на існування в Біблії початково кількох божеств (через те, мабуть, і позначених різними іменами), які з часом, у міру розвитку монотеїстичних
БІБЛІЙНА «ТАБЛИЦЯ НАРОДІВ» [145, 67-79]
Таблиця 6
| Сини Ноя — родоначальника «після- потопного» людства | Онуки Ноя (діти його синів) | Правнуки Ноя (онуки його синів) | Праправнуки Ноя (правнуки його синів) | Прапрапра- внуки Ноя (праправнуки його синів) | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | |
| Сим («знак, ім’я») родоначальник семітів, які населяли Вірменію, Месопотамію, Сирію, Аравію, Палестину | Елам — родоначальник семітичного компонента стародавньої держави Еламу в південно-західній частині Іранського нагір’я (мова основного населення якого споріднена, як відзначалося, з дравідською) Ассур — родоначальник ассирійців, семітського населення стародавньої держави в Північному Межиріччі — Ассирії (на території сучасного Іраку) | ||||
| Арфаксад — праотець єврейського народу (ім’я означає «суміжний з халдеями»), Халдеї — семітичні племена, які жили в першій половині І тис, до н, е, у Південній Месопотамії і вели боротьбу з Ассирією за володіння Вавилоном, У 626-538 рр, до н, е, у Ва- вилоні правила халдейська династія, що заснувала Нововавилонське царство | (Каїнан) Сала — також один із праотців єврейського народу | Євер («той, хто перейшов через ріку, переселенець»)— патріарх, ім’я якого стало назвою єврейського народу | Фалек і Йоктан— родоначальники єврейських кочових племен | ||
| Луд — родоначальник семітичних племен, які населяли територію малоазійської Лідії, зайняту згодом індоєвропейським населенням (хето-лувій- ська група — УІІ-ІУ ст, до н, е,) | |||||
| Арам— родоначальник семітичних держав (областей), розташованих по берегах Тигру і Євфрату (за винятком Вавилона) | Сини Арама'. Уц, Хул, Гефер і Маш — маловідомі нині семітичні племена, що, можливо, населяли колись частину Палестини і Вірменії | ||||
| Хам («пекучий, чорний, темний, смаглявий») — родоначальник хамітів, які емігрували переважно до Африки | Хуш (Куш) — родоначальник кушитів, тобто «прото- халдеїв», що становили ядро шумерійсько-аккад- ської народності, яка започаткувала халдейсько-вавилонську цивілізацію. Пізніше кушити, змушені поступитися цими землями семітам, спочатку перекочували в аравійські степи, а близько 2000 р. до н. е. були переселені в Єгипет і оселені в Нубії Міцраїм — родоначальник населення Єгипту Фут — родоначальник хамітського населення Лівії Ханаан — стародавня назва племен, які населяли територію Палестини, Сирії і Фінікії | Сева, Хавіла, Савта, Раама і Савтех— родоначальники різних кушитських племен, південної частини Аравії, східного берега Африки і північної частини Перської затоки Німврод («бунтівник, заколотник, підбурювач») — хамітський велетень, що об’єднав уперше міста Месопотамії (Вавилон, Ерех, Аккад і Халне) у найдавніше халдейсько-вавилонське державне утворення Лудим, Анамим, Легавим, Нафтухим, Потрусим, Каслухим — родоначальники різних хамітських племен Єгипту, від яких, згідно з Біблією, походять філістимляни і кафторим (жителі о. Крит) Сини Ханаана'. Сидон, Хет, Євусей, Аморрей, Гергесей, Евей, Арпей, Сіней, Арвадей, Цемарей, Хімафей — родоначальники найголовніших хана- анських племен, що населяли Сирію і Палестину до завоювання євреями. Наприклад, амореї— вихідці з Аравії — у ХХІУ-ХУІ ст. до н. е. розселялися Сирійським степом, а близько 1894 р. до н. е. захопили Вавилон і заснували стародавнє царство. Потім поступово змішалися з населенням Межиріччя, Сирії, Палестини | Сини Раами'. Шева і Дедан — також одні з родоначальників кушитських племен (кушитські мови є гілкою семіто- хамітської сім’ї і поширені нині на північному сході та сході Африки) Філістимляни (від давньоєвр. «пелеш- тим» — переселенці) народ, що населяв з XII ст. до н. е. південно-східне узбережжя Середземного моря " (з числа «народів моря»). Воювали з іудеями, у VIII ст. до н. е. підкорені Ассирією. Від філістимлян походить назва Палестина Кафторим — стародавній Крит | ||
| Яфет («поширення») — родоначальник яфетидів (індоєвропейців), що розселилися практично на всіх материках Землі | Гомер — родоначальник кіммерійців — племен Північного Причорномор’я (від Кавказу до Франції) у VIII-VII ст. до н. е., які під натиском скіфів захопили значну частину Малої Азії, де змішалися з місцевим населенням. Частина кіммерійців, як припускають, переселилася на захід (кімври і тевтони, а також кельти) Магог — родоначальник скіфів стародавніх племен Північного Причорномор’я (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.), які створили в IV ст. до н. е. Скіфську державу. Після розгрому її готами розчинилися серед інших племен Мадай — родоначальник праарійців, що жили в Мідії (Західна Азія), частина з яких переселилася потім в ^io, започаткували формування індусів Яеан — родоначальник стародавніх греків Фувал і Мешех — ці два народи зазвичай об’єднують і разом зображують данниками Магога. Одного разу, втім, вони об’єднуються з Яваном, і ще в двох місцях Біблії місце проживання їх визначається на півночі Палестини. Геродот говорить про тібареків (іберійців) і мосхів, що сусідили з Колхідою. Тлумачі-бо- гослови припускають, що спочатку обидві ці народності жили у верхів’ях Тигру і Євфрату, між Мідією і Скіфією (тобто в Колхіді й Iберiϊ, розташованих на півдні сучасного Кавказу). Фувал — це, можливо, ібери (або грузини) Фірас — більшість тлумачів Біблії вважає, що це ім’я є найдавнішою, скороченою формою імені «фракійців», гілки пелаз- гічного населення, що групувалося навколо м. Тіра в Малій Азії. Припускають, що в доісторичну епоху це плем’я проникло в Європу, населило Елладу і почасти Iтaлiю. Фірас пов’язують із тіренцями — найдавнішим пелазгічним населенням спочатку Стародавньої Лідії і Фінікії, а далі Греції й ^3.011· (де їх, очевидно, вважали етрусками). Однак у середньовічній єврейській писемності Фірас (Тірас) означає Росію, а слов’яни вважаються нащадками народів, що населяли колись Палестину (євр. Ханаан) [33, Ї7] | Аскеназ — родоначальник германців (за іншою версією — одного з племен Вірменії або Малої Азії) Рифат — родоначальник племені, що жило, найімовірніше, або на північному заході Малої Азії, або на північному узбережжі Каспійського моря Фогарма — родоначальник вірменів Еліса — родоначальник грецького населення Еллади Фарсіс — родоначальник одного зі стародавніх народів, що населяли область сучасної Іспанії (яка була однією з фінікійських колоній) Киттим — родоначальник населення о. Кіпр Доданим — родоначальник одного з найдавніших малоазійських гілок греків-троянців (жителів Трої) або дарданійців (які дали своє ім’я Дарданелльській протоці) | |||
уявлень, були замінені єдиним універсальним Богом у наступних численних перекладах Біблії (якщо це не було зроблено навмисне іудейськими перекладачами для приховання під цим універсальним ім’ям культу «особистого бога Сима» Єгови, чия роль, як ми бачили, менш значуща порівняно з Творцем Всесвіту — Елохимом).
Біблійна історія родоначальників європеоїдних народів сповнена несподіваних для сучасного дослідника відомостей і припущень. Зокрема, ми дізнаємося, що кушити (або ж «протохалдеї») прибули в північноафриканські Єгипет і Нубію з Месопотамії близько кінця ІІІ — початку ІІ тис. до н. е. Водночас нам відомо, що кушитські мови, які представляють нині одну з гілок афразійської сім’ї на північному сході і сході Африки, мають значно давніші корені (понад десять тисяч років). Протягом такої тривалої історії протокушити (зародженням яких сучасні лінгвісти вважають Передню Азію) справді могли поширитися на величезній території — від Середньої Азії і Межиріччя до Аравії і Північної Африки, що підтверджують і дані біблійної «таблиці народів».
Попри те, тлумачі Біблії впевнені в участі хамітських племен Стародавнього Єгипту у формуванні філістимлян і населення острова Крит (перші дали назву відомій нині Палестині, а другі є творцями крито-мінойської цивілізації, попередниці давньогрецької). Обидва ці народи сучасні лінгвісти зараховують, як правило, до індоєвропейських (які мали, можливо, тривалі культурно-історичні контакти з іберійсько-кавказькими народами, що створили, ймовірно, разом з індоєвропейськими шумерську цивілізацію). Проте Біблія зберегла донині свідчення взаємовпливу найдавніших культур, зокрема, давньоєгипетської і крито-мінойської цивілізацій, що підтверджується і сучасними дослідженнями.У біблійній «таблиці народів» наведені цікаві дані і з історії слов’янських та інших індоєвропейських етносів. Зокрема висловлюються припущення, що родоначальники «яфетичних» народів походили із сусідніх областей Північного Причорномор’я, Кавказу, Малої Азії та інших прилеглих територій. Наприклад, Фувал і Мешех, під чиїми іменами дослідники іноді вбачають східнослов’янські народи, пов’язуються в Біблії з родоначальником скіфів Магогом і прабатьком стародавніх греків Яваном (з чим погоджуються і сучасні вчені), але місцем проживання їх вважається Північна Палестина. Єврейські тлумачі Біблії затято дотримувалися протягом багатьох століть версії про те, що слов’яни — це нащадки народів, які населяли в незапам’ятні часи Палестину. Можливо, подібні погляди свідчать про збережені в пам’яті історичних народів свідчення перебування в Ханаані — Палестині так званих народів моря (з деякими з них, наприклад етрусками, могли ототожнюватися не тільки архаїчні пелазги, а й руси-слов’яни) та давніх скіфів.
Знаменна подія Вавилонського стовпотворіння і викликане ним розсіювання народів відбулися, згідно з Тлумачною Біблією, в епоху Фалека, представника четвертої «післяпотопної» генерації, який жив, як вважають тлумачі, близько середини шостого століття після потопу, тобто приблизно 2800 р. від створення світу. «В історії божественного домобудівництва про спасіння людського роду він утворює своєрідну еру, що закінчує собою одну епоху — епоху універсальної історії всього людства і розпочинає іншу — історію одного богообраного (радше єговообраного. — Г. Щ.) потомства Симового» [145, І, 82]. До історії «Симового потомства» ми повернемося пізніше, а поки що спробуємо зіставити відомі нам біблійні дані з науковими лінгвістичними і расово-етнічними уявленнями, які ми розглянемо в наступному розділі.