Римська імперія (Рис.49).
Уже за Гая Юлія Цезаря регулярно влаштовувалися лектістернії (частування богів). Було уведено третю колегію луперків (жерців Бога Фавна). Статуї Цезаря споруджувалися поряд зі статуями богів[485] [486]. Принцепс Август розпочав реформування релігійної сфери. Це було зумовлено прагненням створити релігійне обґрунтування своєї влади. Август усіляко наголошував на своій відданості традиціям та давнім культам, відновлюючи старі храми, культові колегії та жрецькі посади. Сенат надав йому титул Августа як „возвеличеного божества”, що надало його владі сакральний характер, а у східних провінціях він був обожнений на зразок елліністичних царів. Оскільки ще при триумвіраті було офіційно визнано божественну сутність Цезаря, він став і „сином Бога”. Наприкінці правління Августа в італійських та окремих провінційних містах з’являються вівтарі та колегії, які обслуговували його культ. Клятва його Генієм (божественною силою, носієм усіх здібностей та душею людини) вважалася такою самою священною як і клятва Юпітером[487]. У цирку Фламінія звели мармурову арку, до цього тут розміщувалися статуї присвячені Августу та Августового дому разом з прапорами переможених народів. У центрі стояла статуя Августа, поряд — статуї його дружини і сина Тиберія. Комплекс статуй було зведено у 15 р. н. е., тобто вже після смерті імператора[488]. Особливої сили культ Августа набуває у східних провінціях, де він тут ототожнювався з Зевсом. На Кіпрі було започатковано традицію називати місяці за членами імператорської родини1. Пізніше Калігула взагалі присвоїв собі титул „Благочестивий”[489]. Молитва за імператора, римський сенат і римський народ були обов’язкові під час свят, які супроводжувалися жертвоприношеннями. У містах і селах споруджувалися статуї правлячих принцепсів і храми обожнених. Фламіни їхнього культу в містах обиралися з найдовіреніших осіб, які пройшли усі магістрати, фламіни загальнопровінційного імператорського культу належали до вищої провінційної знаті[490] [491] [492]. Чимало державних ритуалів та відправ мало чітко виражений культовий характер. З іншого боку, держава почала активно втручатися у різні сторони суспільного життя. Civitas встановлювала законодавчим шляхом і за допомогою звичаю правила поховання своїх громадян, відповідно втручаючись у приватний культ. Одним із законів заборонялося ховати і спалювати мерців у місті, встановлювалися інші норми поховання[493]. Реформи Августа перетворили релігію у придворну, зробили її центром імператорський культ[494]. Релігія поступово перетворюється в інструмент зміцнення існуючої системи державного управління, а культ імператора поряд з релігійною починанє відігравати й іделогічно-пропагандистську роль[495]. Сенат призначає молебні богам і великі ігри на їхню честь. Проведення ігор покладається на верховних жерців, авгурів, квіндецемвірів, септемвірів і колегію августалів1. У храмі Марса під час філіппінської війни Август давав обітницю. Згідно з його розпорядженням саме тут Сенат мав приймати накази щодо війн і тріумфів, сюди поверталися з тріумфальними прикрасами полководці-тріумфатори[496]. Сам Август демонстрував своє негативне ставлення до іноземних забобон, які на цей час стали досить популярні в середовищі римської знаті. Однак він змушений був прийняти посвяту в Елевсинські містерії, як складової греко-римської культури. Водночас у Єгипті імператор відмовляється поглянути на Апіса, а згодом розхвалює Гая Цезаря, який також не відвідав Єрусалимський храм Яхве1. Август заборонив участь римських громадян у галльських народних культах2, а, прийнявши сан великого понтифіка після смерті Лепіда, наказав зібрати та спалити грецькі і римські книги пророків (близько двох тисяч), які отримали широке розповсюдження під час громадянських війн, за винятком сивіллиних, що знаходилися під фундаментом храму Аполлона Палатінського. Держава надавала храмам істотну фінансову допомогу. Лише одноразова допомога святилищу Юпітера Капітолійського склала 16 тис. • виступ імператора перед Сенатом; • святковий хід із Сенату в Капітолій; •священнодії на Капітолії та проголошення промови перед спеціально зібраним натовпом. Після цього 1 Шифман И. Ш. Цезарь Август / И. Ш. Шифман. — Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1990. — С. 144. 2 Моммзен Т. История Рима [Пер. с нем.] / Т. Моммзен. — Т.5. — Кн. 8: Провинции от Цезаря до Диоклетина. — М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2002. — С. 107. 3 Транквилл Гай Светоний. Жизнь двенадцати цезарей. — С. 46—47. 4Подосинов А. В. Произведения Овидия как источник по истории Восточной Европы и Закавказья (тексты, перевод, комментарий) / А. В. Подосинов [Под ред. В. Т. Пашуто, В. Л. Янина]. — М.: Наука, 1985. — С. 105. імператор повертався до свого палацу на Палатіні; • роздавання народу дарунків та організація різноманітних масових заходів (циркових і театральних вистав). Цієї моделі притримувалися Олександр Север, Галлієн, Авреліан і Проб. Інколи сюди додавалося полювання на диких тварин в амфітеатрі та гладіаторські бої1. Окреме місце посідав культ дружини Августа Лівії. Якщо спочатку він був складовою імператорського культу її чоловіка, то пізніше починає набувати самостійних рис. За заповітом Августа його дружина була включена до роду Юліїв та отримала титул Augusta. У східних провінціях Лівія ототожнювалася з Герою та Деметрою. Захоплюючи сусідні землі, римляни вивозили до столиці священні реліквії підкорених народів. Зокрема, полководець Муммій, захопивши Корінф, найцінніші присвяти богам відправив до Риму[499]. Імператор Август після перемоги при Акціумі привласнив статую Афіни Алеї, яка була встановлена при вході на форум[500]. Після захоплення Афін Сулла відправив у 83 р. до н. е. до Риму частину споруджених селевкідськими будівельниками та архітекторами кам’яних колон з розкішними капітелями з храму Олімпійона[501]. Культ римських імператорів утверджувався у залежних державах. Пожиттєвими жерцями Августів були боспорські царі[502]. Юдейський правитель Ірод біля витоків Йордану спорудив величний храм Цезарю Августу1. Римські імператори брали участь в активному храмовому будівництві і на території власне Римської імперії. При Гаї Юлії Цезарі було побудовано храм Венери-Праматері, яку вважали предком роду Юліїв[503] [504]. При Августі яскравими прикладами цієї діяльності стали Форум з храмом Марса Месника, святилище Аполлона, храм Юпітера Громовика на Капітолії[505]. Гай Калігула, попри будівництво у Римі, відновив у Сіракузах храм богів. У його наміри входила добудова Дідімейського храму в Мілеті[506]. Г. Мессій Квінт Децій, прийшовши до влади унаслідок військового перевороту, у 249 р., спрямував свої дії на вирішення назрілих проблем у конфесійній сфері, яка ним розглядалася як наріжна. Першочерговим завданням вбачалося встановлення pax deorum — „божого миру”, за якого римляни пошановують богів за традиційними ритуалами, натомість, ті гарантують Римській імперії збереження влади над світом. Причини внутрішньополітичної кризи та зовнішніх загроз Децій та його соратники вбачають у зневажанні традиційних богів. Зневажання традиційними жертвопринесеннями чи, тим більше, повна відмова від них, розглядалися як порушення божого миру і, відповідно, переслідувалося. Принцепс як глава римського народу ніс особливу відповідальність перед народом, перед богами за правильне і ретельне виконання релігійних обов’язків. Благочестя (pietas), одна з наріжних категорій у системі римських цінностей, була основою та моральним виправданням імператорської влади. Не пізніше січня 250 р. Децій видав спеціальний едикт, яким зобов’язував кожного мешканця Імперії публічно, в присутності місцевої влади і спеціальної комісії, принести жертву і вжити жертовного м’яса, після чого видавався спеціальний документ (libellus), який засвідчував цей акт. Порушників чекали жорстокі покарання аж до страти. Кіпріан взагалі пише про feralia edicta („дикі едикти”)1. Цей крок імператора Децій був спрямований на забезпечення єдності конфесійного простору держави, створивши певний порядок здійснення жертвопринесення богам та отримання відповідного сертифіката від місцевої влади[507] [508]. Унаслідок складного внутрішньополітичного становища Діоклетіан у 285 р. усиновляє свого побратима Максиміана. 1 квітня 286 р. Діоклетіан проголошує себе Іовом, тобто таким, що походить від Юпітера, а Максиміана, проголосивши його Августом — Геркулієм. Вже у самих цих образах чітко простежується прагнення продемонструвати сакральну зверхність. На час правління Діоклетіана припадає зникнення предметів жрецької діяльності літууса (Lituus) та simpulum (сімпулум), що символізували авгурат і понтифікат, які карбувалися на римських монетах з періоду пізньої республіки[509]. 31 березня 297 р. було видано едикт проти маніхеїв. Причиною цього акту було побоювання поширення підбурюючих промов з боку проповідників цього вчення[510]. Рис.49. Римська імперія на 395 рік
