Резюме

Наведені характеристики зооморфних міфоритуальних образів, що виконували в незапам’ятні часи функції божеств-деміургів, класифікаторів різних рівнів і сто­рін світобудови, тотемів і першопредків, свідчать про своє астральне походження, свій зв’язок, що губиться в глибині тисячоліть, з галактичними сузір’ями та не­бесними тілами Сонячної системи.

Як видно з рисунка, на ньому є і загадкова Ліра, з якою в далекі протошу- мерські часи постійно пов’язаний образ Ведмедя (Ведмедиці), й розташована поруч Пасіка — як місце архаїчного божества-тотема — Великої Ведмедиці. Тут ми бачимо сузір’я Ворона, Пса, Лева, Рака, Голуба, Зайця, Тура, Риб, Козерога, Змієносця, Скорпіона, а також Близнюків, Плуга, Водолія, Терезів, Діви, Хреста й інших відомих уже нам символів.

Релігійно-міфологічним уявленням наших далеких пращурів, очевидно, був властивий певний дуалізм, що протиставляє різні групи божеств-тотемів. Невідо­мо при цьому, чи походили вони від якогось одного божества (наприклад, «Цари- ці-Свині») або від двох споконвічно різних божеств (наприклад, Мамонт і Змій, колись пов’язані, ймовірно, з тією самою архаїчною Свинею), проте згодом цей дуалізм стає дедалі помітніший. Мамонт-Ведмідь протиставляється Мамонту-Би- ку; Ведмідь — Лосю; Змій, Мамонт і Риби — Птаху, а також громовержцеві й боже­ству Сонця; Козел, як переважно лунарний символ, — солярному Баранові тощо.

Рис. ЗО. Карта зоряного неба з астральними назвами головних богів України-Русі [49; 66]

ця розмитість і взаємозаміна архаїчних образів пов’язана, ймовірно, з кількаразо­вою зміною домінуючих у різні зодіакальні епохи божеств, що мають подеколи про­тилежну природу. Проте «подвиги» й «життя» колишнього «головного бога» мог­ли переноситися потім і на його нового «спадкоємця» в астральному пантеоні.

Те саме стосується спроби співвіднесення конкретних астрально-тотемних образів з тими або іншими зодіакальними сузір’ями та планетами. У найзагальні- шому вигляді можна встановити зв’язок образів:

• Мамонта, Змія, Ведмедя, Бика, Козла, Осла, Риби, Дракона — з лунарним рядом;

• Птаха, Лося (Оленя), Барана, Лева — із солярним.

Крім того, простежується взаємозв’язок між зооморфними міфоритуальни- ми образами Змія, Дракона, Мурахи та Крокодила з Чумацьким Шляхом, Лева — із Сонцем й однойменним зодіакальним сузір’ям, Вовка — з Марсом і, можливо, сузір’ям Стрільця, Барана — із зодіакальним сузір’ям Овна. У Козла й Бика багато «спільного» з Венерою (останнього — і з Юпітером), а також із сузір’ями Козе-

рога і Тельця. Зооморфний тотем Осел, очевидно, має відношення до планети Сатурн (і, можливо, до Урана), а Риби — до Нептуна й пов’язаних з ним божеств водної стихії.

Отже, образи архаїчних божеств-тотемів постійно розвивалися, пронизуючи всі «поверхи» міфологізованої світобудови. Так, образ Риби зафіксований не тіль­ки в сакральному зодіаку, а й у багатьох найважливіших ритуалах і культах давніх релігій.

• в епоху матріархату, що налічує кілька десятків тисячоліть, центральне місце в картині первісної світобудови, напевне, посідала Велика Богиня, Мати-Земля, що могла вступати в «подружні» стосунки з чоловічими представниками як уранічної (Бог-Бик), так і водно-хтонічної сфер (Бог- Змій);

• подальша трансформація образу Великої Богині приводить, очевидно, до виникнення двох жіночих божеств — «старшої» та «молодшої», матері й дочки, — які співвідносяться тепер не з усією світобудовою, а тільки з земною сферою, де їх партнерами, як і раніше, залишаються чоловічі божества уранічного й водно-хтонічного світів;

• з часом відбувається висунення на перший план верховного чоловічого боже­ства небесної природи, якому «асистують» колишні матріархальні воло- дарки-породіллі;

• нарешті, партнерство і суперництво чоловічих і жіночих божеств у рам­ках священного шлюбу заміняється принципово новими відносинами — постійною боротьбою бога-громовика і водяного дракона (місце останньо­го може заміщатися також солярним божеством, що бореться, у свою чергу, як із громовиком, так і з драконом).

Інакше кажучи, розвиток архаїчних уявлень відбувався, ймовірно, від єди­ного образа Богині-Матері (символ — колоподібна світобудова із сакральним центром) через дуалізм боротьби протилежних начал «духовного світу» до тріад і квадрів основних божеств вертикального і горизонтального світів, що створи­ли загалом давні пантеони перших цивілізацій. Схематично цей процес можна відтворити так: Велика Богиня-Мати —» «старша» і «молодша» богині —» два чо­ловічих божества й Мати-Земля —» верховне чоловіче божество родючості та дві богині-породіллі —» тріади чоловічих богів (наприклад, у давніх індусів — Брахма, Вішну, Шива й у шумерів — Ану, Енліль, Енкі) —» божественна квадра (наприклад, у давніх єгиптян: Осіріс, Сет, Гір і Ісіда) —» 7- і 12-членні пантеони головних бо­жеств, що співвідносяться, найімовірніше, з небесними тілами Сонячної системи та зодіакальних сузір’їв.

Щоб краще зрозуміти виявлені зв’язки архаїчних божеств із планетарними богами й богинями, в наступному розділі пропонуємо провести невеликий екс­курс у природну та міфопоетичну історію нашої Сонячної системи, де кожна пла­нета зображена як відповідний сакральний образ.