Резюме
Спочатку було розглянуто релігії екваторіальної (негро-австралоїдної) раси, яка є, на нашу думку, найдавнішою частиною сучасного /людства, а потім релігійно- етичні системи американоїдної раси, яка з огляду на окремі сучасні дані виявляється старшою від монголоїдної.
Отож ми завершуємо огляд вірувань пере хідної південноазіатської раси і починаємо вивчати спочатку релігійні традиції монголоїдів, а потім релігії європеоїдних народів.У розглянутих традиційних віруваннях різних етносів південноазіатської перехідної раси і тихоокеанських монголоїдів простежуються ті самі прадавні мотиви створення світу', що вражають подібністю на всіх континентах Землі Основою всіх розглянутих віровчень є єдність і протилежність Хаосу і Космосу, верху й низу, правого і лівого, чоловічого й жіночого. Характерні для «■південних» релігій міфи про всесвітній потоп, про рай і первородний гріх, змішування мов і «побиття немовлят» майже достеменно відповідають християнському старо- й новозаповітному (так само, як і іудаїстським та ісламським! письму, як. утім, і уявлення про Божественну Трійцю у балійців, японців та в інших давніх народів цього регіону.
В усіх розглянутих релігіях повсюдно головним є творець, небесна істота («нершоєдиний бог»), всемогутній творитель, який упорядковує СВІТ за своїм божественним планом. Так само всюди, в усіх релігійних системах наявні різноманітні демонічні істоти, що заважають здійсненню цього задуму. І чи не головним серед них є Змій (тут доречно буде згадати роль його біблійного аналогу у спокушанні Єви).
Наявність змієподібних істот у різних релігіях світу в поєднанні з жіночими істотами, як провило, на боці темного, земного, місячного, водяного начал, що протистоять світлому, небесному, сонячному. чоловічому, свідчить, можливо, про давню перемогу патріархального начала у розвитку людства і про ознаменування нового вселенського циклу.
Гіпотетичним маркером початку нового етапу розвитку світу· і життя на Землі, а також перемоги Неба над Землею і Сонця над Місяцем (який завжди був пов'язаний з водою) с, мабуть, час потопу, що залишив у пам'яті людства незгладимім слід. Із різних релігійно-міфологічних систем багатьох народів світу ми дізнаємося, що історія людства складається з кількох циклів. При цьому кожний з них завершувався якимось глобальним катаклізмом. Останнім з них і був всесвітній потоп, що ознаменував, імовірно, близько 6 тис. років тому початок нового циклу, що непрямо підтверджується біблійним часом створення світу· (3760 р. до н. е.), настанням індійського «залізного віку» в історії людства (близько 6 тис. років тому), міфологічною «датою» сотворіння Японських островів (близько б тис. років тому).У період, що передував потопу, у релігійних традиціях багатьох народів світу існували водночас кілька сонць і місяців, безліч хтонічних (народжених Землею) чудовиськ і велетнів (з якими багато легенд пов'язують залишки мегалітичної культури в різних районах земної кулі), переважали жіночі космогонічні образи. У цьому ж контексті слід розглядати збережені в багатьох релігіях світу свідчення про жінку як винуватицю першого гріха.
Збережені, передусім у давніх народів, місячні й хтонічні культи, культи жіночих божеств і жінок-прародительок (у тому числі у тибетців і японців) нагадують про архаїчне протиборство жіночого і чоловічого начал, що завершімося повсюдним домінуванням чоловічого начала.
Окремі сучасні дослідники вважають, що еволюційно жінки «старші» від чоловіків. Вони несуть у собі потенціал збереження всього людського роду. Тому природно, що вода й істоти, які живуть у ній. насамперед змії, вже в найдавнішому релігійно-міфологічному пласті були «знаком» жінок. Навпаки, вогонь і метал як пізніші здобутки людей більшою мірою символізують чоловіків. У цьому зв'язку показово, що в багатьох віруваннях давніх народів зустрічається принцип первісності води (Хаосу) і водно-рослинного способу життя, а також простежується закономірність, згідно з якою змії є загрозою насамперед для чоловіків.
Вода як жіночий символ завжди співвідноситься з культом родючості. Цей мотив пов'язаний з мотивом здійсненого жінкою першого гріха, після чого метою жінки стає земля, а на землі вода. Небо ж прихильніше ставиться до невинних у цьому першому гріху чоловіків, які майже повсюдно віддають перевагу антагоністу води — вогню (2, 55—55].Спільними рисами релігій давніх народів екваторіальної, американоїдної, південноазіатської та монголоїдної рас можна вважати притаманні їм усім шаманські культи, уявлення про покоління богів, образи Світового дерева і Світової гори, тотемні уявлення й людські жертвопринесення, а також багато інших мотивів, які пронизують буквально всі відомі релігійно-міфологічні системи давнини, що ще раз підтверджує наше припущення про існування в невідомому минулому якогось спільного джерела сакрального знання, яке згодом передавалося від покоління до покоління в різних куточках земної кулі.
Існування в невідомому минулому якогось спільного для людства сакрального джерела передбачає також появу перших людей у певному місці, а також наявність спільної прамови, що з плином історичного часу дало колосальну кількість різноманітних релігійно-міфологічних систем, расово-етнічних спільностей і мов. Це припущення підтверджується даними сучасних генетичних досліджень, згідно з якими людство пішло від однієї темношкірої (найімовірніше. австралоїдної) жінки, що жила близько 250 тис. років тому, а майже все населення європейських країн зберігає у своїх клітинах фрагменти спадкової інформації лише семи жінок, що жили за 45 тис. років до наших часів’.
З огляду на цю гіпотезу можна припустити, що первісне людство було монорасовим і мономовним (з австралоїдним, мабуть, комплексом) і мало монотеїстичну систему світогляду. Згодом, у міру освоєння простору (а скоріше внаслідок глобального катаклізму) відбувався расовий, етнічний, мовний і релі- гійно-евпо-глядний поділ первісно единого людства. При цьому кожна раса (а всередині неї певний народ або суперетнос) займала в кожний метаісторичний період домінуюче становище, поступаючись ним згодом молодшим расам і етносам.
Зважаючи на те, що нині людство складається з п’яти основних рас (австралоїдної. негроїдної, американоїдної, монголоїдної та європеоїдної), можна припустити, що сучасна європеоїдна раса є провідною в теперішньому, п'ятому метаісторичному ЦИКЛІ (ЩО опосередковано Підтверджується релігійно-міфологічними оповідями різних народів). Не випадково «уламки» австралоїдної та негроїдної рас дотепер зберігаються в багатьох місцях індо-тихоокеанського регіону: від Африки й Індії до Південно-Східної Азії і Японського архіпелагу. Автохтони Малайського архіпелагу, так само як семанги і сеної Індокитаю, айни Японії та Сахаліну, дравіди Індії, належать до дуже давнього негро-австралоід- ного субстрату, що присутній на теперішніх територіях розселення монголоїдної та європеоїдної рас. А поява перехідної південноазіатської раси зумовлена багатовіковим взаємопроникненням иегро-австралоідної та монголоїдної рас, що забезпечили безперервну спадкоємність у расовій та релігійній історії людства. Звідси, на наш погляд, і дивовижна подібність давньої кераміки Дзьомом з африканською і полінезійською, центрально- та південноамериканською.Циклічність історичною розвит ку, можливо, навіть простягається за межі існування сучасного людства (тобто 200 — 300 тис. років), оскільки опубліковані нещодавно артефакти (що уперто замовчуються офіційною наукою) свідчать про сліди перебування на землі й інших «людств», що зникли задовга до появи наших спільних предків”. З огляду на це не такими вже й фантастичними
здаються легенди давніх народів про перетворення колишніх людей на мавп або «риб» внаслідок якихось глобальних катаклізмів. Наприклад, за однією із сучасних гіпотез, наші зоологічні прапредки в період глобального похолодання були витіснені іншими видами на узбережжя океану, де були змушені добувати їжу у прибережній смузі й на мілководді, поки частина їх зовсім не переселилася у води, перетворившись на дельфінів |’2|.
Подібна трансформація могла, мабуть, статись і внаслідок доісторичної загибелі материка або іншої великої заселеної людьми ділянки суходолу, що занурився в океан (згадаймо, що населення легендарних Лемуріі та Лтлантиди становило кілька десятків мільйонів чоловік) Що ж до знайдених артефактів, об'єктів людської діяльності, які датуються багатьма мільйонами років, то вони, можливо, передували появі перших дріо-, рама- й австралопітеків, що вважаються в річищі сучасної еволюційної теорії нашими далекими предками. Насправді ж усе може виявитися «з точністю до навпаки», і антропоподібіп мавпи будуть визнані плодом «озвіріння» людей, які колись існувалиЕволюцію кожного людства, що зароджувалося, можна уявити собі так. Початковим її компонентом була диференціація за тендерною ознакою (що означає статеву належність) починаючи з окремого виховання хлопців і дівчаток ізольовано від батьків, а згодом і за віковою ознакою Так з часом утворилися спадкоємні соціальні групи священнослужителів, воїнів, ремісників і слуг. Домінування в суспілістві жінок спричинімося до встановлення матріархату, панування чоловіків — до патріархату, а переважаюче значення певної соціальної верстви знаменувало зміну історичних епох, форм державного управління. провідних сфер організації соціального життя (духовної, політичної або господарської) і відповідних їм релігійно-міфологічних систем.
Закономірності розвитку соціуму давні люди вбачали в тотожності мак- ро·, мезо- та мікрокосму, що концентровано виражено у відомій тезі Протаго- ра: «Людина є мірою всіх речей», Інакше кажучи, у структурі людської психіки. як і всього людства, а також расово-етнічних спільностей, з яких воно складається. діє загальний принцип єдності й боротьби протилежностей, відповідно до якого екстравертована Західна півкуля протистоїть (і водночас доповнює йото) ііггровертованій Східній, а раціоналізм Північної перебуває в таких самих відносинах з ірраціональністю Південної
Кожна з основних психічних сфер людини (пізнавальна, емоційна і вольова) поширюється у сферу як раціональної свідомості, так і ірраціонального несвідомого.
Наприклад, пізнавальна сфера репрезентована раціональним інтелектом та ірраціональною інтуїцією, емоціональна — відповідно почуттями й відчуваннями, а вольова — волею та інстинктами. Такі самі компоненти основних психічних сфер притаманні й великих расам людини як цілісним утворенням: у переважно «емоційній» екваторіальній расі чуттєвий компонент більшою мірою притаманний негроїдам, а сенсорний — австралоідам; у переважно «вольовій» азіатсько-американоїдній расі раціональне начало більшою мірою розвинене у монголоїдів, а інстинктивне — в американоідів: у переважно «пізнавальній» європеоїдній расі інтелектуальне начало бере гору в її північній частині. а інтуїтивне — у південній.Такі самі закономірності виявляються і в організації соціального життя, де трьом психічним сферам відповідають три соціальні — духовна, політична і господарська, що мають як раціональну, так і протиставлену їй ірраціональну складову. Домінування в соціумі псі чи іншої соціальної сфери визначає своєрідність історичних епох: ієрократична верства священнослужителів (духовні часи, «золотий віки) змінюється аристократичною верствою військових і адміністраторів (гороічні часи, «срібний вік»), що поступається місцем бюргерському «третьому стану» (громадянські часи, «бронзовий вік»), а останній — люмпенізованнм : маргінальним верствам (несвідомі часи, «залізний вік»). Циклічну зміну епох і відповідних їм соціальних верств визначають також основні циркулюючі цінності: Істини, Краси, Добра, Справедливості, що закладені у глибинах колективного несвідомого. Бувши неусвідомлюваними, вони, проте, формують через інтереси соціальних верств цілком усвідомлені потреби переважно духовного, політичного або господарського розвитку соціуму. Зміна неусвідом- люваних до кінця цінностей, які закладені в архетипах колективного несвідомого (К. Юнг) і мають, очевидно, свої джерела в непізнаній ще ноосфері (В. Вер- надський), відбивається на земному плані зміною світових релігійно-етичних систем, які й перетворюють ці неусвідомлювані цінності на усвідомлювані потреби людства у процесі його циклічного розвитку.
Незмірно слушною була думка каппадокійського архієпископа Василя Великого, який сказав шістнадцять століть тому: «До пізнання Бога не так ведуть небо і земля, як власний наш устрій...» (Пс., 136, 5 — 6).
♦ ♦ *
Загалом здійснене нами дослідження релігійно-міфологічних систем різних етносів австралоїдної, негроїдної, американоїдної, перехідної південноазіатської І тихоокеанської монголоїдної рас свідчить, з одного боку, про спільність багатьох релігійних уявлень цих систем всередині цього комплексу, а з іншого (як ми побачимо далі) — з такими самими системами континентальних монголоїдів і європеоїдів. При цьому найархаічніші системи релігійних поглядів притаманні. на нашу думку, більшості австралоїдних етносів, негроїдам койсанської мовної сім'ї і південноамериканським індіанцям, а також окремим найдавнішим південноазіатським народам. Як правило, ці народи зберегли традиційні заняття господарства ііривласнювального типу або перейшли до зачатків відтворюючого. Разом з тим суворої прив'язки між господарсько-культурним типом і типом релігійно-міфологічної системи, мабуть, не існує, хоча й існують певні, як ми зазначали раніше, взаємозв'язки. Визначальним фактором, імовірно, є історичний вік етносу і відповідно час виникнення релігійно-міфологічної системи (тобто до якої з метаісторичннх епох вона належить).
На нашу думку, найархаїчкішими системами є ті. в яких провідну роль відіграє головне жіноче божество, що займає, до того ж. «небесне» становище. Не такими давніми, проте дуже архаїчними є релігійні уявлення, в яких жіноче божество, як і раніше, домінує, але вже займає «земне», або «хгонічне», становище. За ними, мабуть, ідуть системи, де головну роль відіграє чоловіче божество, що має, проте, яскраву хтонічну або водяну природу (показові у цьому зв'язку образи драконів у південноазіатських і тихоокеанських народів, як, втім, і образи биків). Найближчими до нас за часом виникнення, можливо, є пантеони. де перші місця відведені уранічним і солярним божествам чоловічого начала, які (як у свою епоху жіночі) поступово сходять з верхніх світів у нижні.
Становить інтерес у зв'язку з чергуванням різних мстаісторичних епох проблема зведення мегалітичних споруд, які. як ми бачили, зустрічаються в Австралії. на Малайському архіпелазі, у Кореї та в інших місцях проживання людських рас. Згідно з поглядами окремих релігій (наприклад, давньокорейсь- кими), сліди перебування на Землі «богині — рятівниці людейп збереглися у вигляді дольменів (яких у загальних рисах можна співвіднести із схематичною моделлю жіночого дітородного органа). Інші системи — і окремі їх дослідники (наприклад, М. Еліаде) — зараховують мегаліти (зокрема, менгіри, що символізують, як припускається, фалос) до солярних культів і культів предків. Можливо, мають рацію і ті, і ті, оскільки епоха мегалітів могла стати рубежем, що відокремив панування матріархального хтонічного начала від домінування наступного чоловічого солярного. Зміна цих епох могла тривати кілька тисячоліть і тому поєднала в собі співіснування різних символів.