Релігійно-міфологічні системи папуасів

Папуаси (від індонез. papuva — кучерявий) — група народів, основне населен­ня Папуа — Нової Гвінеї. Живуть так само в північно-західній Меланезії, Індо­незії. у східній частині острова Тимор.

Говорять лопуаськмми мовами. Це назва сукупності мовних груп та ізольо­ваних мов окремих островів Тихого океану (незалежно від наявності або відсут­ності генетичної спільності між ними), яку використовують як класифікаційний термін на противагу австронезійським мовам, поширеним у тому ж ареалі. Па­пуаські мови називають також неавстронезійськими (29. 365]. За оцінками, за­гальна кількість цих мов — 750-1000. До папуаських мов належать усі неме- ланезійські мови островів Хальмахера, Тимор, Алор і Пантар на захід від Нової Гвінеї, островів Адміралтейства на північ, островів Нова Британія. Бугенвіль, Соломонових і Санта-Крус на схід, а також островів Торресової протоки на південь від Нової Гвінеї. Достовірних даних про генетичну спорідненість цих мов немає; можливо, існують зв'язки з малайсько-полінезійськими мовами і мо­вами Австралії.

Надзвичайна різноманітність мов цього ареалу пояснюється міграціями населення, яких, як вважають сучасні етнографи і антропологи, було щонай­менше три [29. 365J:

• перша — протоавстралоїдів (20 — 30 тис. років тому);

• друга — протомеланезійців (IV-ПІ тис. до н. е.);

• третя — протополінезійців (II-І тис. до и. е.).

На думку окремих вчених, папуаси вперше заселили Нову Гвінею і Пів­нічно-Західну Меланезіїо близько 20 — 25 тис. років тому. Пізніше, близько 5 тис. років тому, до цього району дісталися меланезійські племена, майже повністю витіснивши папуасів з узбережжя. Щодо господарсько-культурного життя папу­аси близькі до сусідніх меланезійців, разом з якими становлять єдиний госпо­дарсько-культурний тип ручних землеробів тропічного поясу, які вирощують переважно плодово-бульбові культури (кокосову пальму, таро, банани, ямс.

Живуть папуаси в селищах (у середньому по 100-150 чоловік у кожно­му), розкиданих або компактних, поділених на квартали. Іноді поселення скла­дається з одного довгого будинку (до 200 м завдовжки). Земля перебуває у спільній власності екзогамних родових груп. Для сімей виділяються ділянки спільної території, на яких вони працюють самостійно. Практикуються обряди ініціації. За дотриманням общинно-родових звичаїв стежать бігмени. Зберігаєть­ся племінний поділ, племена об'єднуються в більші етнічні спільності — до кількох сотень тисяч чоловік. Традиційні вірування — культ предків, магія (пе­реважно землеробська), тотемізм. Папуаси створили, як побачимо, розвинену міфологію, музичний (у тому числі танцювальний) фольклор 140, 356).

Релігія папуасів

Папуаська міфологія являє собою конгломерат само­стійних і відносно замкнених племінних 1 общинно-родо­

вих систем, цілісність яких відтворюється тільки за допомогою історико-типо- логічного аналізу [33, 11, 283]. Загалом папуаську міфологію, як і міфології інших народів Океанії, можна вважати регіональним варіантом однієї з ранніх стадій загальнолюдського розвитку релігії і міфології.

Міфологія папуасів постає як різноманітно функціонуюча система, що пе­ребуває в синкретичній єдності з культурою етносут міфологічні елемента при­сутні в усіх сферах діяльності колективу і безпосередньо входять до системи традиційних знань, а міф і норми соціальної поведінки у папуасів практично неподільні. Так само значущі ритуальні дії та операції, пантоміми, танці, ритуаль­ні маски, одяг, прикраси, музичні інструмента, фарби, орнамент, скульптура. Ос­новний комплекс міфологічних уявлень передавався по чоловічій лінії і опану­вання його було важливим розділом обрядів чоловічих ініціацій [33, 11, 283].

Тематика папуаської міфолопі охоплює кілька основних розрядів персо­нажів (першотворителі, першопредки, культурні та племінні герої) і пов'язані з ними уявлення 1 сакральні дії. Образи деміургів найчастіше уявляють як «перших» або таких, що існували «завжди» (як правило, у вигляді Старої). Дуже поширеними були образи Великих Матерів, «перших» жінок. Окремим персонажам притаманна дуальна природа: наприклад, Угатаме — водночас чо­ловік і жінка, Сонце і Місяць. У міфах про походження першопредків іноді ви­являється хтонічне начало: першопредки вийшли із Землі й персоніфікують її. Зафіксовано папуаські версії світової міфологічної теми — зачаття героя від зустрічі жінки з твариною, рибою, народження його від жінки-змії. жінки- птаха [33. II. 284].

Успадковані від чудесного народження властивості (які часто містять еле­менти тотемних уявлень) герой-першсптюритсль переносить на соціум. ЯКИЙ ВІН організовує. У папуаських міфах майже завжди розглядається конфлікт тотем­ного героя с первісним людським колективом і описуються пошуки іншого ко­лективу, що стає об'єктом його культурних справ і встановлення норм тотем­ної організації.

У космогонічних міфах звичайними є сюжети про Сонце і Місяць як пе­ретворених першотворителів; при цьому іноді з'являються інцестуальні мотиву­вання. Космогонічні акти можуть бути проявом чиєїсь помилки або трактува­тись як цілеспрямовані діі деміургів. Світила, Небо, Земля, стихії мисляться найчастіше як вже існуючі на початок міфічних першотворень.

Папуаська міфологія передбачає поділ світ)’ на три частини [33. II. 284].

• Небо (верхній світ) — тимчасове місце проживання деміургів і предків, звідки вони йдуть на Землю, створюючи на ній земний соціум (почасти за аналогією з небесним) і несучи в цей світ культурні блага;

• підземний (нижній) світ — асоціюється з уявленнями про смерть, про землю духів померлих;

• серединний (земний) світ — поєднується з небом через високе дере­во, а з підземним світом — через спеціальну дірку, іноді через водой­ми або болота, а також через ритуальні стовпи в чоловічих або в цере­моніальних домах.

Згідно з міфами папуасів, першотворителі, міфологічні й тотемні предки, культурні герої створили людей, поділили їх на племена і розселили. Люди з'являються із серцевини дерева, виникають з водяних бульбашок, народжу­ються від міфічної пари, від брата і сестри. Відомі сюжети про боротьбу ге­роїв з чудовиськами, а також про виникнення негативних якостей і життєвих норм, «відкриттяі· різноманітних бід. У міфах пояснюються запровадження за­борон (наприклад, щодо канібалізму), поділ праці за статевою ознакою, кровна помста, екзогамія і заборона Інцесту. «Відкриття» смерті у міфах відбувається або випадково, або тлумачиться як кара чи як властивість, що її набувають люди виходячи з «дикого» стану. Відсутність смерті включається до характерис­тики минулого, яке найчастіше ідеалізується (33, 11, 284]