Релігійний синкретизм Парфії
Прихід греків на Схід і утворення там слідом за цим елліністичних держав, розвиток широкого торговельного обміну між Сходом та Заходом створили надзвичайно сприятливі умови для зближення і взаємопроникнення еллінської та східної культур.
Ідеологія космополітизму проникає в усі сфери громадського життя, у тому числі — релігійну. У парфянському Ірані не було єдиної державної релігії, однак серед безлічі релігійних культів вирізнявся культ сонячного божества, яке мало різні імена: то семітичні — Баал, Арцу, Афлад, то грецьке — Зевс, то іранські — Ормазд (Ахурамазда) і Мітра (причому останній злився з образом грецького Аполлона). Поряд із сонячним божеством шанувалася Велика богиня, непорочна мати, богиня родючості, пов’язана з водою. Ця богиня в іранців називалася Анахітою (Анаїт), у семітів — Нанайєю або Атаргатіс, греки ототожнювали її з Артемідою. Культ богині Анахіти одержав особливе поширення в Ірані й Малій Азії, починаючи з царювання Артаксеркса II з дому Ахеменідів. Відомий у давнину храм цієї богині, розграбований Антіохом III, знаходився в Екбатанах. У Персиді горів «Вогонь Анахіти» (на думку багатьох дослідників, культ Анахіти був тісно пов’язаний з вогнем). Іншими великими центрами культу цієї богині були Шиз у Мідії Ат- ропатені й храм у Сузах. У районі Ніси засвідчений культ Нанайї-Атаргатіс [38, 229—236].Парфянські царі, як і маси іранського населення, не були, на думку сучасних дослідників, справжніми зороастрійцями, оскільки наявність культу Ахурамазди та жерців-магів ще не говорить про існування зороастризму як державної релігійної системи. Можна припускати, що спочатку існувало кілька релігійних вчень, які посилались на своє походження від напівлегендарного Заратуштри (Зороастра). В Ірані, наприклад, був поширений зерванізм, який учив, що Ормазд і Ахри- ман — добре й зле начало — рівносильні брати, сини первісного божества — батька «нескінченного часу», Зервана.
Особливе релігійне вчення — мітраїзм — висувало головним божеством Мітру, який згодом відігравав важливу роль і в ортодоксальному зороастризмі. Шанувальники Мітри були значно поширені у парфянській Нісі. Водночас документи з Ніси, що збереглися, вказують і на поширення ортодоксального зороастризму, який співіснував тут з місцевими, родоплемінними й іншими культами. Переказ про те, що за Аршакіда Вологеза (тобто Вологеза I або Вологеза III) була почата кодификація священної книги зороастризму — Авести, первісний текст якої був нібито записаний у двох екземплярах за Дарія III Кодо- мана і потім знищений Александром Македонським, не знаходить поки історичних підтверджень [38, 236-237].Поряд з релігійним синкретизмом уже перед самим початком нашої ери спостерігаються процеси, що ведуть до створення розвинених догматичних релігій. Спочатку спостерігається створення певного релігійного образу, що поєднує під різними іменами того самого Сонячного бога, який починає усвідомлюватися і самими віруючими. Те ж відбувається і з культом Богині-Матері. На думку сучасних релігієзнавців, зароджуване християнство одержало, таким чином, від синкретичних культів Передньої Азії вже готові образи Бога-Христа і Діви-Богоматері. Християнство в Парфянській державі поширювалось до кінця аршакідського періоду; на східному кордоні Парфії, у Кушанській державі, утвердився буддизм; у
Вавилонії в цей час поширився іудаїзм (іудейські громади домоглися від Аршакідів досить великої автономії та привілеїв) [38, 237-241].
Відомі за розкопками парфянські храми в Нісі й Таксилі, а також у містах Месопотамії: Ашшурі, Хатрі, Дура-Европос, Уруці. Храми ці мали спільні риси: вони стояли на платформі, складалися з глухої прямокутної або квадратної кімнати, мали, як правило, колонні портики перед входом. Зроблені в зовнішній стіні храму сходи вели на дах, де знаходився вівтар з палаючим священним вогнем. Релігійні ж церемонії відбувалися на відкритому повітрі навколо храму. Він був покритий штукатуркою і розфарбований червоною та білою фарбами, прийнятими в обробці парфянських будівель. Загальний план парфянських храмових будівель продовжував традиції ахеменідської архітектури [38, 241-245].