Ефталіти і розквіт Сасанідської держави
III ст. н. е. після розпаду Кушанського царства, що поєднувало в I-II ст. величезні території Середньої Азії та Північної Індії, у Бактрії, Согдіані й Хорезмі утворилася велика кількість дрібних князівств.
Ці князівства часто поєднувалися в конфедерації (відомі такі у Фергані, у Бухарському оазисі та ін.). До початку V ст. землеробські оазиси за Амудар’єю були завойовані кочовим народом — ефталі- тами (або хіонітами) — які створили могутню державу на великих просторах Середньої Азії. Хіоніти — так назвав себе народ, який з’явився на території Бактрії вже в середині IV ст. н. е. і відомий як ефталіти. Кілька хіонітських царів мали ім’я Ефтал і, очевидно, династичне ім’я було поширене сусідами хіонітів на весь народ. Подібністю звучання назв «хіон» і «гун», імовірно, варто пояснити той факт, що візантійські джерела називають ці племена білими гунами. Насправді хіоніти-ефталіти — це племена іранського походження, що говорили на одному зі східноіранських (сакських) діалектів. До першої половини V ст. н. е., коли в джерелах з’являються згадки про ефталітів, вони — вже пануюча народність великої держави, що обіймала простір від Китайського Туркестану до долин Інду на півдні й хорасанських володінь Сасанідів на заході [38, 270-271, 402].Сасанідська держава зіткнулася з ефталітами у 20-х роках V ст. н. е. У той же час розпалюється боротьба між центральною владою (цар і його бюрократія) та земельною знаттю — світською й духовною. За царювання Єздегерда Iця боротьба набуває запеклого характеру. Цар, шукаючи союзників у боротьбі з феодалами, вирішив спертися на Візантію і християн, надавши їм привілеї навіть на шкоду зороастрійській релігії та її служителям. У 410 р. у Селевкії був проведений церковний собор, котрий ухвалив об’єднати іранську та візантійську церкви і провів реорганізацію церковної ієрархії. Однак до кінця свого царювання Єздегерд дещо змінив своє ставлення до християн, про що свідчать проведені репресії.
У 420 р. Єздегерд таємничо гине під час відвідування провінції Гірканія. Знать оголосила царем представника бічної гілки Сасанідського дому — Хосрова. Старший син Єздегерда — Шапур, який був правителем Вірменії, поспішив у столицю, щоб пред’явити свої права на престол, але був убитий знаттю. Другий син Єздегер- да — Бахрам — з дитинства виховувався при дворі арабських царів Хіри. Довідавшись про смерть батька і брата, Бахрам з арабським військом виступив у похід й повернув собі батьківський престол [38, 271-273].За царювання Бахрама V (421-439) уся влада зосередилася в руках великої земельної аристократії, а фактичним керівником держави став представник знатного роду Спендіат — Міхр-Нарсе. Джерела зображують його як ревнителя зо- роастрійської віри, будівничого храмів, власника великих земель в області Парс. Незабаром розгорілася війна між Іраном і Візантією. За царювання Бахрама V відбулося і перше серйозне зіткнення з ефталітами. За правління сина і спадкоємця Бахрама V — Єздегерда II (439-457) знать на чолі з Міхр-Нарсе продовжує свою антихристиянську політику. Починаються навіть спроби змусити Вірменію, де християнство стало державною релігією раніше за Візантію, відмовитися від християнства і прийняти зороастризм. Це викликало вірменське повстання. Ситуація особливо ускладнилася, коли після смерті Єздегерда II почалася боротьба між його двома синами, обраними на царство, — Орміздом IIIта його молодшим братом Перозом. Пероз звертається до ефталітів і з їхньою допомогою убиває Ор- мізда й стає царем [38, 273-276].
Пероз (459-484) щодо християн продовжував політику двох попередніх царів. Він підтримував несторіан у їхній боротьбі з ортодоксальною церквою, і відтоді несторіанство стало провідною течією серед християн Ірану й Середньої Азії. Внутрішнє становище держави Сасанідів було ускладнене тривалою посухою, що викликала голод, котрий тривав, за деякими відомостями, 7 років. До важкого внутрішнього становища додалися і напади племен ефталітів (зокрема, кідаритів — від імені їхнього царя Кідари). У цей самий час племена, що колись входили у гунський союз (сарагури й акацири) вторглись через Кавказькі перевали на Закавказзя. Цар ефталітів Ахшунвар переміг Пероза й полонив його. Сасанід- ському цареві довелося заплатити важкий викуп, і до повної його виплати син Пероза царевич Кавад був заручником при дворі Ахшунвара. Намагаючись виправити становище, Пероз розпочав новий похід проти ефталітів, але знову зазнав поразки і сам загинув у бою. Це був безприкладний в історії Сасанідської держави розгром, що стався в 484 р. Царем знать посадила Валарша, брата Пероза (484488), однак через чотири роки він був зміщений і осліплений. Вельможні роди звели на престол Кавада, сина Пероза [38, 276-277].