Адміністративний устрій
Столиця держави Сасанідів, Ктесифон, знаходилась в Месопотамії і була заселена в основному сирійцями, євреями та греками (переважно ремісниками), переселеними сюди із завойованих сасанідськими царями міст.
Сирійське населення, як правило, сповідувало християнство (несторіанство). Офіційно існували відомі ще в аршакідський період збори знаті й магів, які обирали царя з числа царевичів або формально закріплювали владу за кандидатом, представленим у заповіті царя. При цьому неухильно дотримувалося правило: цар не повинен мати ніяких фізичних вад і удостоювався титулу «царя царів» — шаханшаха — «божественного» й «нащадка богів». Як і держава Аршакідів, Сасанідська держава поділялася на ряд царств, областей і територій, на чолі яких стояли правителі різного рангу (шах, шахредар, шахрап, хватай, марзиан). Були і більші адміністративно-територіальні об’єднання, які охоплювали відразу кілька провінцій, на чолі яких стояли зазвичай царські родичі з титулом паткоспан (їх було чотири — півночі, сходу, півдня і заходу) [38, 277-279].На чолі всієї адміністрації держави стояв хазарпат (або вазург-фраматор), відображенням якого в арабському халіфаті була посада великого візира. Царську канцелярію очолював еран-диперіат (або диверан-махішт), якому підкорявся весь стан переписувачів. Суд знаходився в руках жрецтва, що відігравало велику роль у державі. Зороастрійське духівництво було організоване суворо ієрархічно, й на його чолі стояв верховний жрець — мобедан мобед (магупатан магупат). Верховний головнокомандувач сасанідської армії називався еран-спахпат (згодом його функції були передані, щоб уникнути зосередження занадто великої військової влади в одних руках, чотирьом спахпатам). Високими бойовими якостями славилася царська гвардія безсмертних. У сасанідський період продовжував існувати відомий ще Авесті поділ суспільства на три стани. Першим станом вважалося духівництво — атраван. У сасанідський період усередині цього стану існував розподіл на різні категорії: суддів (датвар), жерців-мобедів (магупат) і жерців-херпатів, наглядачів (даствар) і наставників (моган-андарзпат). Другим станом були воїни — артешта- ран. Сюди входили світські землевласники, які несли військову службу. Третім станом (який виокремився, ймовірно, пізніше з другого) були чиновники («писарі»), до складу яких входили також астрологи, лікарі, поети, музиканти. Усі ці три стани були привілейованими. Простий народ об’єднувався у четвертий, податний стан — вастриошан. Крім селян, у цьому стані розрізняли ремісників — хутухшан і торговців — вачарканан. Приналежність до стану була спадковою, і перехід з одного стану в інший допускався лише в рідких випадках. Кожен стан, як зазначалося, очолювався своїм главою [38, 279-292]:
• жрецтво — верховним жерцем (мобедан-мобедом);
• воїнство — артештарансларом (до V ст. цю посаду займав еран-спахпат);
• селянство — вастриошансаларом, що одночасно був і главою ремісників — хутухшпатом.