Боротьба Парфії з Римом
Розташування сил до середини I ст. до н. е. на Передньому Сході було таким: римляни володіли майже всією Малою Азією; у східній частині Малої Азії знаходилися залежні від Риму царства — Вірменія, Каппадокія, Коммагена; на Кавказі іберські й албанські правителі також визнавали римське панування; у 64-63 рр.
до н. е. Сирія разом з Палестиною були перетворені на римську провінцію. Тим часом у Парфії почалися династичні чвари: приблизно в 58-57 рр. до н. е. Фра- ат III був убитий своїми синами; старший син Фраата, який вступив на престол, Мітридат III був невдовзі вигнаний з Парфії за жорстокість; на престол вступив молодший брат Мітридата — Ород ІІ. Мітридат ІІІ втік до римлян, але незабаром був полонений парфянами і страчений. У 54 р. до н. е. проти Парфії почався військовий похід римського консула Красса, що закінчився для нього повною поразкою і загибеллю. Перемога парфян над римлянами мала для всіх народів Сходу велике значення: вона похитнула становище римлян у Малій Азії, Сирії та Палестині, зміцнивши позиції парфян [38, 204-213].Однак Рим, зрештою, виявився сильнішим за Парфію. У 39-38 рр. до н. е. римський полководець Вентидій Басс повернув Риму Малу Азію, Сирію і Палестину, завдавши рішучої поразки парфянам. Незабаром старий Ород II загинув від руки свого сина і спадкоємця — Фраата IV, який розправився з незвичайною жорстокістю зі своїми братами — можливими претендентами на престол. Чотири сини Фраата IV, їхні дружини й діти були відправлені в Рим як гарантія лояльного ставлення Парфії до Риму. Співправителем Фраата IV, а згодом і царем Парфії став його син від італійської рабині Музи — Фраат V(Фраатак). У 2-му р. н. е. Фраатак поєднався у шлюбі зі своєю матір’ю Музею. Десь у цей час в Парфянській державі одержує поширення зороастризм, а протягом І-ІІ ст. н. е. здійснюються перші спроби кодифікації священних текстів і оформлення догматичної зороастрійської релігії [38, 213-220].
У цей період починається процес розпаду Парфянської держави (наприклад, Йосип Флавій розповідає про самостійну державу, створену у Північній Месопотамії двома єврейськими вождями). Правителем Парфії в 12-38 рр. н. е. був Арта- бан III, після смерті якого протягом кількох років триває боротьба між братами Готарзом і Варданом, племінниками Артабана, — синами його брата Вонона, посадженого ним на престол Атропатени. У 51 р. н. е. Готарз помирає, і після короткочасного правління Вонона II на престол вступив неординарний правитель Вологез I (син Вонона), що правив Парфією до 77 р. н. е. Між 72-75 рр. із прикаспійських степів у Закавказзя, Мідію Атропатену і Парфію вторглись алани, які доти заселяли великі степи між Азовським та Каспійським морями. Тривали також постійні війни з римлянами. Однак у Парфії, судячи з тривалості царювання Вологеза II (бл. 105 — бл. 147) і особливо Вологеза III (148-192), настає період деякої стабілізації. В той же час Парфія була вкрай знесиленою виснажливими війнами з римлянами і, головне, внутрішніми процесами розпаду, що й спричинили її загибель. Після Вологеза IV царював його син Вологез V(207-223), але вже приблизно з 213 р. престол у нього забирає інший представник Аршакідського дому — Артабан V У 20-х роках III ст. н. е. колись могутня Парфянська держава падає під ударами нових сил, що з’явилися з Персиди й об’єдналися навколо нової династії — Сасанідів [38, 220—229]. Стародавній світ на початку нової ери відтворений на рис. 77.
Рис. 77. Давній світ у II ст. н. е. [46, 353]