Релігія Сонця ацтеків

Ацтеки, що прийшли в долину Мехіко з півночі країни у XII-ХНІ ст., засвої­ли міфологічні уявлення своїх попередників тольтеків. а також сапотеків, майя, міштоків і тарасків*. До ацтекського пантеону ввійшли й деякі божества підко­рених народів.

В ацтеків небагато свідчень про відносини спорідненості між божествами. Проте ддя ацтекської релігійно-міфологічної системи характерне поєднання вод­ночас одиничності та множинності божеств. Згідно з міфами. Всесвіт було ство­рено Тескатліпокою і Кецалькоатлем, 1 він пройшов чотири етапи (або ери| роз­витку. Перша ера («чотири ягуари»), в якій верховним божеством у вигляді Сонця був Тескатліпока, завершилася знищенням ягуарами племені велетнів, що населяли тоді Землю. У другій єрі («чотири вітри») Сонцем став Кецалькоатль. і вона завершилася ураганами і перетворенням людей, що залишилися, на мавп. Третім Сонцем став Тлалок. і його ера («чотири дощі») завершилася всесвіт­ньою пожежею. У четверту еру («чотири води··) Сонцем була богиня вод Чаль- чіутлікуе; цей період завершився потопом, під час якою люди перетворилися на риб. Сучасна, п'ята ера («чотири землетруси») з богом Сонця Тонатіу також має завершитися жахливим землетрусом і голодом. Кожні 52 роки Всесвіт міг бути знищений, тому закінчення цього циклу і початок нового супроводжувалися ве­личними обрядами і жертвопринесеннями [33, 1. 520—521].

Згідно з ацтекськими міфами. Всесвіт був поділений у горизонтальному напрямі на чотири частини світу і центр.

Кецалькоатля). Нарешті, північ була підкладна богові смерті Міктлантекутлі. Вертикально світ поділявся на і 3 небес (у кожному з них жив певний бог) і на 9 підземних світів (33, І, 521].

Пантеон

На час іспанського завоювання пантеон ацтеків складався з безлічі божеств, яких можна об’єднати в кілька груп:

• до першої, найдавнішої за походженням, належать боги стихій та ро­дючості: Тлалок («що змушує виростати») — бог дощу і грому, повели­тель усіх їстівних рослин; Тласальиіеоіпль («богиня — пожирателька бруду») — богиня Землі, родючості, сексуальних гріхів і покаяння. Коа- тлікус («вона у сукні зі змій», «наша зміїна мати») — богиня Землі і смерті, мати бога Сонця Уїцилопочтлі та ін.;

• до другої належать три великі боги, що відігравали основну роль у пантеоні ацтеків Уїцилопочтлі («колібрі лівого боку» або «колібрі- лівша») — бог блакитного ясного Неба, молодого сонця, війни і полю­вання, заступник ацтекської знаті, який колись пообіцяв ацтекам, що приведе їх до благословенного місця, де вони стануть його обраним на­родом (дуже нагадує обіцяння Єгови у старозаповітній історії); Тсскат- ліпока («курне дзеркало») — головний бог племен науа і майя, він та­кож бог ночі, заступник розбійників, чаклунів, жерців; кою епітети — «ворог», «примхливий володар», «серце гір», «сіяч суперечностей» та ін.; Кецалькоатль («змія, покрита зеленим пір’ям» або «найдорожчий близ­нюк«) — бог — творець світу, творець -людини і культури, володар стихій, бог вранішньої зірки (Венерн), близнюків, покровитель жрецт­ва І науки, правитель столиці тольтеків Толлани;

• третя група об'єднує богів зірок і планет: Тонатіу («Сонце») — бог Сонця, заступник союзу «воїнів-орлів», культ якого був одним з най­важливіших в ацтекському суспільстві і потребував щоденних людсь­ких жертв; Мецтлі — бог Місяця: Мішкоатль («хмарна змія») — бог зірок і хмар, батько Уїцилопочтлі та Кецалькоатля.

• до четвертої групи належать боні смерті та пекла: іМ/клишипекушл/ («Володар Міктлаку» — підземного світу) — бог підземного світу: його дружина Міктлансіуатлі.. Тлальтекутлі та ін. Досить численні божества хмільного напою октлі, який готували з агави;

• п'яту' групу утворюють боги-творці: Тлоке Науаке («той. хто містить все у собі») — верховне божесгво ацтеків (первісно один з епітетів бога- творця Тонакатекутлі та бога вогню Шіутекутлі). верховний творчий дух. що не мав зображення; вже згадуваний Омстекутлі і Тонакате­кутлі («Володар нашого існування») — верховний бог, якого разом з його дружиною Тонакасіуатль вважали творцями світу', першою боже­ственною і людською парою, батьками Кецалькоатля, володарями Омейокаиу — найвищого (тринадцятого) неба. Ці боги формально очо­лювали пантеон ацтеків.

Ацтекська історія

Вже не раз згадувані тут ацтеки (самоназви — астеки, науа. масеуаллі (найдавніша самоназва — «мисливці на оленів»), мехіка (звідси походять назва Мексики та її столиці Мехіко)! — інді­анський народ у Мексиці (чисельність — 1,2 млн чол., 1992 р.).

Як і всі індіанські народи, ацтеки належать до американської раси вели­кої монголоїдної раси Говорять ацтекською, або науатль. мовою ацтекської гру­пи ацтеко-таноанськоі сім'ї 1-40. 77].

До іспанського завоювання ацтекська мова була мовою ацтекської циві­лізації, нею, здогадно, говорили близько б млн чол. В епоху розквіту ацтекської імперії (XIV —XVI ст.) розвивалася піктографічна писемність з елементами ієрогліфіки. Після іспанського завоювання було створено писемність на основі Іспанської абетки [29, 67].

Свою міфічну прабатьківщину ацтеки називали Астлан («місце чапель» — звідси одна із самоназв). З'явилися ацтеки у долині Мехіко (Анауак — «водяна країна»! У ХП ст· серед інших кочових племен науа (кулуа, аколхуа, тепанеки, чалки, шочимілки, теочкчимеки. тласкалтеки). яких осілі народи до,тини Анауак називали чичимеками («варварами··). Ці племена кількома хвилями завоювали долину і асимілювали її населення (нащадків культури Теотіуакану — ритуаль­ного центру І тис.

Теночтитлан був з'єднаний з берегом дамба­ми. мав укріплення, акведуки, регулярне плануван­ня. поділявся на чотири квартали, символічно пов'я­зані зі сторонами світу, і 20 малих кварталів (кальпуллії, відповідно до поділу пломені на фратрії та роди. З голів кварталів — воєначальників —

Рис, 57. Великий ацтекський календар

обирався верховний правитель, з XV ст. — спадкоємний. Існували військові риту­альні союзи Орла. Оцелота. Стріли, що походять від чоловічих союзів. Розвиненою була, як ми могли переконатися, міфологія, існував складний культ богів війни і ро­дючості з принесенням у жертву людей.

Отже, занепад у XII ст. тольтекської імперії призвів до міграції залишків тольтеків і чичимеків (від «чичи» — соба­ка і «мекає» — "мотузка» або «родовід») у до,лину Мехіко, де в них періодично виникали жорстокі конфлікти з різними містами-державами Одна чичнмексь- ка група, що називала себе «Мехіко» або «Мексика», поселилася на болотисто­му острові в центрі озерного району (у долині існувало п'ять сполучених озер) і за сотню років сформувала жорстке військово-політичне об’єднання, здатне встановити панування над щораз більшою кількістю міст-держав у Цент­ральній Мексиці завдяки контролю над торговими шляхами, агресивному світо­гляду і великомасштабним військовим кампаніям [49. І. /48].

Світогляд ацтеків

Згідно з віруваннями ацтеків, все. що існує, включаючи богів, започатку­вали дві доісторичні істоти: Ометекутлі — «бог дуальності» і Омесіауат.ль — «господиня дуальності» [48, 54]. Вони жили на вершині світу, або на тринадця­тому Небі. Удвох вони породили всіх бопв. а також все людство. Проте на час іспанського завоювання ці доісторичні істоти було значною мірою потіснені численною групою молодших і активніших богів.

Ацтеки також вірили, що боги, у свою чергу, створили Землю 1 Іайважли- вішим актом цього творіння було народження Сонця, яке, як вважали ацтеки, було створено в Теотіуакані внаслідок самопожертви невеликого прокаженого бога. Решта бопв наслідували його приклад і віддали себе в жертву, оскільки їхня кров була потрібна для того, щоб надати руху Сонцю. Для підтримки руху Сонця Небо повинно було щоденно живити його людською кров'ю. Ацтеки роз­глядали жертвопринесення як священний обов'язок стосовно Сонця, інакше зу­пинилося б життя світу. Отже, необхідно було постійно приносити в жертву людей: в основному, це були захоплені у полон воїни.

Отже, у релігії ацтеків був присутній сильний сонячний елемент. Своєї вершини уособлення Сонця досягло у племінному божеств! ацтеків Уіцило· почтлі, якого вони шанували як заступника воїнів. Бог дощу Тлалок, навпаки, був верховним божеством селян. Його вважали рівним за рангом з Уіцилопоч- тлі, й верховні жерці цих божеств мали однаковий статус. Вважалося, що ац­текські воїни, принесені у жертву або загиблі в бою, з'єднувалися з Сонцем і здійснювали з ним рух Небом протягом чотирьох років. Згодом вони перевтілю- валися на колібрі. Селяни після смерті вирушали до Тлалокану — пишного тро­пічного раю. Ті ж. хто не потрапив до жодного з цих міст, вирушали до Мїктла- ну, холодного і похмурого підземного світу 148. 55].

Великий храм ацтеків

Найважливішим священним місцем в ацтекській імперії був Коатепек, або Гора Змія. — ритуальна назва Великого храму в Теночтитлані. Відтворена модель ацтекського ритуаль­ного центру (рис 58) являє собою подвійний пірамідальний комплекс, де на задньому плані було місце поклоніння двом головним ацтекським богам — Тла- локові та Уїцилопочтлі, а круговий храм на передньому плані пов'язувався з Кецалькоатлем — головним божеством тольтеків, який після смерті перетво­рився у Венеру — Вранішню Зірку Значущість ролі, яку відігравав Топілцин Кецалькоатль у мезоамериканських релігіях після XII ст„ свідчить про його провідний характер у концепції світорозуміння, а також про істотний вплив тольтекської традиції. Ацтеки, хоч І частково, але, як і багато інших народів цього регіону, дотримувалися при розвитку космології, жрецтва і релігійної ар­хітектури канонів тольтекської релігії (включаючи концепцію часу і ритуаль­

ного оновлення, що визначає вид ритуальних пожертвувань, у том)' числі й людських жерт­вопринесень). До тольтекської традиції належить і культ Тескатліпокя, Душі Світу, Твор­ця Всього Сущого, одного з чотирьох творців, що впоряд­кували Космос. Центральним актом свята Токскатль, при­свяченого цьому богові, було принесення в пожертву поло­неного воїна, що мав відмінні фізичні дані. Воїну стинали голову, а череп поміщали на спеціальну підставку на риту­альному дворі [49, І, /79].

Ямс. 58. Великий храм ацтеків у Теиочтитлаиі (модель-реконструщія) (49. І, 167]

• ♦ ·

Отже, сучасні дослідження засвідчують, що Центральну Америку (або Мезо­америку) населяли різноманітні групи людей з різними рівнями соціальної інтег­рації, але починаючи вже з II тис. до н. е. постійно діючі ритуальні центри, репрезентовані невеликими містами-державами, стали в окремих регіонах мо­гутніми соціальними організаціями |49, І //3]. Напружене суперництво між містами-державами спричинювалося до періодичних занепадів регіональних столиць, що згодом стабілізувалося окремими періодами творчого характеру. В ці періоди у зазначених районах історичною розвитку спостерігаються такі явища культурної еволюції:

• поширення в Центральній Америці архаїчних землеробських культів, у тому числі верховного жіночого божества («Богиня з косами»), яке уособлювало водночас Небо і Землю і «розпалося» згодом на кілька богинь, пов'язаних з Місяцем. Землею, водою (V—II тис. до н. є.);

• імперія майямовних ольмскїв, які надзвичайно поширили серед індіанців Центральної Америки культ ягуара. «Богиня з косами» втра­чає своє колишнє значення, натомість починає розвиватися мотив про­тиборства старого і нового богів (XVIII - ПІ ст. до н. е.);

• культура сапотеків. іцо жили на території давніх центрів Мезоамери­ки Монте-Альбан (VI —111 ст. до н. е.| та Icona (Il ст. до н. е. — I ст. н. е.) і шанували як початок усіх речей універсальну божественну пару;

• теократична культура племен науа. пов'язана з культом небесних світил і верховним божеством — гермафродитом Ометеотлем (межа нашої ери — VII ст. н. е.);

• цивілізація міст-держав майя, що створили глибоку систему релігій­ного космобачення на основі комбінації священного Світового дере­ва і «великого правителя Сонця» (II-IX ст. и. е.|;

• військово-аристократична держава науамовних тодьтеків з культом людини-бога Кецалькоатля — одного з дітей божественної дуалістичної істоти Ометеотля (VII ст — 1250 р.):

• імперія науамовних ацтеків. що створили свою релігійно-міфологіч­ну систему на основоположній боротьбі двох начал (світла і темряви), із сильним сонячним компонентом (ХНІ ст. — 1521 р.).

Таким чином, високі цивілізації Мезоамерики відображають переважно історію релігійного і соціального розвитку двох груп народів — більш ранніх майямовних (ольмеки та їхні наступники — майя) і науамовних (науа, що з'яви­лися на межі нашої ери, та їхні наступники — тольтеки та ацтеки). Перепле­тіння цих великих культур з іншими сусідніми культурами й дало, як наслідок, дивовижний культурологічний феномен, відомий як давні цивілізації Мезоаме­рики.

Пошуки географічної і культурної прабатьківщини ольмеків. сапотеків. науа. майя, тольтеків. ацтеків заполонювали уми вчених з моменту перших кон­тактів європейців з корінними народами Мезоамерики. В академічних колах існувала теорія, що мезоамериканці емігрували з Єгипту. Вона аргументувала­ся фактами будівництва пірамід і використання ієрогліфів обома давніми циві­лізаціями. Інші дослідники вважали, що ці народи прийшли з Азії або переплив­ши Тихий океан, або поступово мігруючи на південь вздовж західного узбережжя Америки. Окремі вчені вважали, що азіатські культури значною мірою вплинули на коста-ржанський регіон Мезоамерики, принісши, можливо. буддійські традиції до Нового Світу більш як два тисячоліття тому. Цей підхід, названий «дифузіоністським», грунтується на існуванні серії подібностей, знай­дених у Камбоджі. Індії. Китаї і обох Америках. Крайній приклад такого підхо­ду — теорія XIX ст. про те, що зниклий континент Атлантида, або Му. був пра­батьківщиною давніх американських цивілізацій. Англієць лорд Кіигсборо доводив, що корінні жителі Мезоамерики були нащадками десяти загублених племен Ізраїлю, а Е. фон Данікен стверджує про неземне походження давньо- американських цивілізацій [49, І, 131—132].

Справді, між деяким культурами Старого і Нового Світу існує часом дивовижна подібність (наприклад, монументальні архітектурні споруди, так звані піраміди, були в Єгипті, Індонезії, а також у Мексиці, Гватемалі та інших районах Мезоамерики). проте багатьох речей, життєво важливих для культур Старого Світу (наприклад, колесо, плуг, залізо, струнні інструменти), в доко* лумбовій Америці немає, що свідчить або про самостійне виникнення і розви­ток давньоамериканських цивілізацій, або про їх дуже раннє відокремлення від якогось загальнокультурного осередку |до появи там зазначених вина­ходів).

Сьогодні найпоширенішою теорією заселення Американського конти­ненту вважається теорія проникнення груп людей монголоїдної, як вже згаду­валося. раси з Північно-Східної Азії в районі Берингової протоки приблизно з 60 — 50 тис. років до н. е. і до початку нашої ери. Ці племена мисливців і зби­рачів мігрували на південь і близько 20 тис. років до н. е. досягай Мекси­канської затоки Вони принесли з собою до Америки приарктичну мисливсь­ку культуру, зокрема шаманство і ритуальний анімалізм Землеробство почало розвиватися за 6,5-2 тис. років до н. е. (за іншими оцінками — раніше), коли люди навчилися вирощувати маїс, бобові, гарбузові, авокадо, бавовну і перець Приблизно у 2,5 тне. років до н е. у Центральній Америці розвинулося гон­чарське виробництво ритуального І домашнього посуду, глиняних статуеток жінок, тварин, богів. Між XVIII ст. до н. е. і II ст. н. е. почали створюватися ритуальні центри з монументальною архітектурою, зокрема піраміди, палаци, гробниці та великі ритуальні майданчики, де виконувалися ріггуальні вистави під керівництвом жерців, що зосередили у своїх руках економічну, політичну і духовну владу (49, І, 133—135].

Проте процеси виникнення та розвитку мезоамернканської культури при­ховують у собі ще чимало загадок, розгадати які ми навряд чи зможемо. На­приклад. звідки в центрі ізольованого від інших материків Американського кон­тиненту з'являються сорокатонні триметрові голови велетнів з явними негро-австралоідннми рисами, коли перші представники екваторіальної раси з’явилися в Америці у Новий час? Чому перший відомий нам бог дуже дав­ньої мезоамернканської релігії, як і пізніший Ксцалькоатль, мас бороду, «невла­стиву». як правило, представникам американоїдної раси? Мабуть. ці і багато інших вражаючих нашу уяву прикладів свідчать все ж таки не на користь швнічноазіатської теорії заселення Американського континенту, а скоріше про тихоокеанські або атлантичні корені його населення. Можна також висунути гіпотезу про заселення Американського материка не з одного, а з різних регі­онів планета.