Релігія Нуристану
Нуристанська релігія являє собою комплекс релігійно-міфологічних уявлень нуристанців (арабська назва — кафіри, тобто «невірні»), що населяють область Північно-Східного Афганістану — Нуристан (іран.
«Країна світу») і говорять на ка- фірських (індоіранська група) мовах. Після завоювання Нуристану в 1895-1896 рр. афганським еміром його населення зазнало ісламізації. Головними джерелами для вивчення вірувань нуристанців є записи мандрівників, етнографів, лінгвістів, а також пам’ятки культового мистецтва. У системі релігійно-міфологічних уявлень нуристанців простежується кілька культурно-історичних шарів [74, II, 228]:• у найдавнішому шарі сплелися вірування доарійського місцевого населення і типологічно близькі елементи найдавнішої міфології індоарійців. Від цього етапу беруть початок, імовірно, пережитки в нуристанській релігії уявлень про двочастинну модель світу, а також окремі риси охоронних божеств, пов’язаних із природними об’єктами і явищами;
• наступний, основний шар, пов’язаний із племенами нуристанців, які прийшли в долини Гіндукушу — гірської системи (головним чином в Афганістані) з напівпустелями, степами і невеликими лісами. У власне нуристанському шарі багато спільного з ведійською релігією (зокрема, три- частинна модель світу), що пояснюється, мабуть, спільними індоіранськими джерелами: після розпаду індоіранської спільності від давніх індійців (індоаріїв), які прямували в Індію, у першій половині II тис. до н. е. відокремилися предки нуристанців, які осіли в Афганістані. Водночас відмінності нуристанської і ведійської системи вірувань істотні, оскільки при подальшому самостійному розвитку в деяких нуристанських сакральних персонажів почали превалювати одні властивості, а у ведійських — інші. Крім того, у випадках, коли вихідний індоіранський шар включав не одну, а дві системи уявлень, іноді виявлялося, що в нуристанській релігії вкоренилася інша система, ніж у ведійській.
Очевидно, на цьому (ще індоіранському) етапі вірування нуристанців сприйняли й архаїчні шаманські уявлення;• наступний шар пов’язаний з подальшим індійським впливом, що проникав у нуристанську релігійно-міфологічну систему здебільшого через інші дардомовні племена (група індоіранських мов, що сягають відгалуження індійських, тобто індоарійських мов).
У міфах різних племен Нуристану (каті, вайгали, ашкуни, ірасун) головними богами пантеону виступають Імра (верховне божество), Моні (демоноборець), Дисані (богиня родючості), а нижній шар пантеону становлять божества, що уособлюють окремі явища природи і заступники природних об’єктів (рік, озер та ін.). Нижча міфологія представлена демонами і різноманітними духами [74, II, 228].
Космічна модель нуристанської системи вірувань подібна до найдавнішої індійської: вона тричастинна — верхній (урдеш), середній (мічдеш) і нижній (юрдеш) світи. Верхній світ складається з 7 лежачих один на одному шарів, нагорі — небо, що підтримує Моні (Манді, відіграє роль космічної осі). За іншою версією, небо вміщене на центральний стовп. Полярна зірка і ще одна із зірок служать для прикріплення неба. Середній світ, що являє собою диск, — місце існування людей (Земля). Під ним розташований нижній світ, у ньому — рай і пекло. Зазвичай вхід у нижній світ знаходиться в отворі біля головного святилища. В іншому варіанті тричастинної картини світу середній світ не відділений від верхнього: земля плавно переходить у небо (там, де височіють гірські вершини з вічними снігами, починається небо). У верхньому світі розташоване озеро — космічний і соціальний центр світу («Озеро справедливості»). У середині озера росте могутнє дерево (варіант: знаходиться золотий гладкий камінь). В одному з міфів йдеться про золоте дерево із сьома золотими гілляками, на них спочиває золотий диск, очевидно — Сонце (відгомін цього міфу — існуюче у нуристанців уявлення про те, що Сонце піднімається з якогось міфічного озера) [74, II, 228].
Дерево (або камінь) в озері — це космічна вісь, що здіймається нагору, нижня частина якої — це ріка, що випливає з озера, зі священними чистими водами.
Ця ріка пов’язує верхній і середній світи. Далі вона тече в нижній світ, а по ній пливуть униз дарунки для мертвих і самі небіжчики. В озері верхнього світу живуть боги (за іншою версією, боги перебувають у нижньому світі, серед мертвих і ненароджених). Існує також міф про те, що в озері верхнього світу боги тримають своїх кіз і дістають їх за потреби. На горі росте дивовижне дерево, яке охороняє величезний змій. До володаря шматка цього дерева люди відчувають сильний потяг. У деяких міфах небу не надається значення космічного шару, а боги, демони і люди живуть разом на землі, якій протиставляється нижній (інший) світ (це приклад двочастинної моделі світу — пережиток найдавніших нуристанських вірувань) [74, II, 228].В уявленнях про потойбічний світ також немає єдності. Відповідно до одних душа після смерті людини набуває якоїсь туманної форми (нагадує неясні сновидіння), а раю і пекла, що містяться в нижньому світі, досягають через довгу печеру, вхід у яку охороняє створений Імрою сторож. Він не дозволяє нікому з прибулих у нижній світ повернутися на землю. Душі добрих людей блукають у раю, грішників — горять у вогні в пеклі. За іншими міфами, у нижній світ можна і ввійти, і вийти з нього. Збереглися сліди міфів, що розміщують країну мертвих «по ту сторону вод» (тобто, можливо, у верхньому світі). Існує уявлення про втілення душ померлих у голуба, а також про те, що душі небіжчиків переходять у житло богині Дісані, у верхній світ, де перебувають у блаженстві [74, II, 228].