Деміурги нуристанців

У нуристанській релігійно-міфологічній системі існує й кілька варіантів міфу про деміурга і культурного героя. Первісний хаос пов’язується у нуристанців з відсутністю Сонця й Місяця, з хаосом асоціюється і первозданна пітьма.

Існують, однак, версії, згідно з якими людина бере свій початок від де­монів: від семи демонів, помилуваних богом Моні; від двох демонів, яким бог Багішт через їхній дитячий вік зберіг життя при взятті фортеці демонів. Імра подарував людям молочну худобу, навчивши їх доїти, а також збивати масло. Він створив собаку, дав людям злаки, знаряддя для оранки і тяглову худобу, спорудив млин, навчив обмолочувати зерно. Він же встановив порядок шлюбів, розробив календар, улаштував перший будинок для ритуальних танців, навчив людей зо­бражувати богів та ін. Імра — змієборець, який захистив людей від гігантського змія-дракона. Культурним героєм є і Моні (інші його імена — Мон, Манді, Ман­де, Мані).

У деяких нуристанських міфах ім’я деміурга — верховного божества не Імра, а Мара. Очевидно, у нуристанців спочатку фігурували два різних божества — Імра і Мара, генетично пов’язані відповідно з Ямою й однойменним «божествомубив- цею». У першого (Імри-Ями) переважала божественна, а в другого (Мари) — де­монічна сутність. Наступне зближення, а потім і злиття двох божеств у єдине, на думку російського релігієзнавця Б. Литвинського, виявилося можливим завдяки протилежності протоіндійського й індоіранського сакральних персонажів. Відповід­но до первісних уявлень Імра, ймовірно, не був одноосібним верховним божест­вом. Його перевершував могутністю і святістю (або був рівним йому) бог Вушум (в іншому міфі господарем світу і богів називається Мунджем Малік: у варіанті цього міфу він та Імра виступають співправителями). Про останній етап встановлення ієрархії богів свідчить такий переказ: коли Імра, який стверджував, що золоті ложе й сидіння належать йому одному, сів на ложе, інші боги, які наполягали, що це за­гальне надбання, не наважились йому перешкодити. Золоті сидіння й ложе — про­яв характерних для Імри солярних рис [74, II, 229].

Імовірно, колись до найвищих божеств належав також Індр (Інтр), наділе­ний деякими функціями деміурга (він створив виноградники, певний пагорб, до­лину). Однак надалі цей бог утратив своє первісне значення і його почали шану­вати лише як покровителя вина й виноробства. Відповідно до збереженого міфу войовничий бог Гіш (досить популярний у нуристанців), який переміг бога Індру, одержує від нього вино (можливо, вино у цьому разі має значення божественного напою). За одним з варіантів, Індр був витіснений з долини (тобто зі світу, який він створив) Імрою. Лише в Південному Нуристані Індру, як і раніше, шанували як володаря богів (його символ — золотий птах) [74, II, 230].

У ряді сюжетів Імра пов’язується зі світилами: наприклад, Імра взяв з неба Сонце й Місяць, після чого світ занурився в морок, а люди померли. Живою за­лишилася лише одна людина, і вона почала молити бога дати трохи світла. Імра подарував їй по шматочку Сонця й Місяця, прикріпивши їх до неї праворуч і ліво­руч. Людина сіла на коня і виїхала, а через якийсь час вона знову зустрілася з Ім­рою, за пропозицією якого вони здійснили обряд братання. Коли ж Імра попросив у свого побратима коня, той йому відмовив. Тоді за наказом Імри коня викрали й доставили йому. Кінь сказав Імрі: «У мене у вусі меч, вийми його й убий усіх своїх ворогів!» Й Імра почав використовувати цей меч проти своїх супротивни­ків, а Сонце і Місяць він повернув на небо. У деяких версіях Імра безпосередньо ототожнюється із Сонцем (разом з тим його втіленням є і кольорові хмари — зелені, червоні, блакитні). І інші небесні тіла сприймаються нуристанцями як утілення божеств: так, сім зірок Великої Ведмедиці вважаються дочками богині Кимрай, яку іноді називають дружиною Імри [74, I, 229].

Міфологема бог — світила — демони виявляється й у міфі про Моні (Ман- ді). Манді хотів створити людину, але долина (світ) перебувала у пітьмі: Сонце й Місяць були ув’язнені в печері демоном. Манді, перетворившись на хлопчика, з’явився в печеру, в якій жив демон і його мати. Коли демон пішов, Манді зайшов усередину закритого приміщення, де побачив виблискуючий водоспад, Сонце й Місяць. Манді викупався, узяв світила на плечі, скочив на чорного коня і вибрав­ся назовні. Долина освітилася, а кинджалом, захованим у вусі коня, Манді зако­лов демона та його матір. Інший бог, Мара, теж вирішив створити людей в іншій частині долини (світу), де панував морок. Він зняв з пліч Манді Сонце й Місяць і помістив їх на небо [74, II, 229].

Варто зазначити, що персонаж на ім’я Мара є досить поширеним у релі­гіях індоєвропейських народів. У нижчій міфології народів Європи, наприклад, Мара — злий дух, втілення нічного кошмару, що сідає вночі на груди сплячих і викликає ядуху.

ототожнювалася також із грецькою Гекатою — хтонічною богинею мороку, ніч­них бачень і чарівництва (її можна вважати нічним корелятом Артеміди, а також близькою Деметрі й Персефоні). Ім’я Мара порівнюване також з найдавнішими італійськими формами Марса, що спочатку мав аграрні функції (існував, напри­клад, римський звичай вигнання старого Марса 14 березня). У буддійській міфології Мара (санскр. «той, що вбиває») вважається божеством, яке персоніфікує зло і все те, що призводить до смерті живі істоти. У народній міфології Індії Мара вва­жається реально існуючим божеством [74, II, 109—110].