Релігія інків (кечуа)

Релігійно-міфологічні погляди кечуа (індіанський народ у Перу, Болівії. Еква­дорі. частини Аргентини і Чилі) формувалися приблизно у першій половині II тис. н. е. (33. І, 646]. Спочатку, близько 1200 р..

Поряд з державною релігією в імперії Інків мали право існувати численні місцеві святилища, деякі з них були дуже давнього походження, а в окремих місцях, наприклад у Пачакамаці, можна було почути божественно пророцтво. Державна система релігії інків в основному була спрямована на забезпечення населення продовольством і дотримання заведених ритуалів; менше уваги при­ділялося питанням. пов'язаним з містикою і духовністю. Перед прийняттям важ­ливого рішення вдавалися до ворожіння. Майже кожний релігійний ритуал су­проводжувався принесенням жертв (маїсове ниво, птах або лама), в тому числі й людських — незайманих дівчат або дітей (48, 57).

ПанТеОН Пантеон інків утворювала тріада небесних бопв: Сонце, грім і Місяць.

Додатковим, четвертям елементом було сузір'я Плеяд Сонце і грім, у свою чергу, бу.ли триіпостасні. Бог Сонця існував у вигляді сонячного диска ІНТІ, троїстого в єдиній особі (володар-Сонце, син-Сонце і брат-Сонце). Бог гро­му, тісно пов'язаний з сонячним світлом, також мав три іпостасі: блискавка.

Таблиця 18

Розділ VIII. Релігії Америки

365

грім і Чумацький Шлях або сузір'я Південного Хреста.

Згідно з уявленнями кечуанських племен. Земля існувала одвіку. Весь Всесвіт, згідно з космогонічними міфами, сприймався як єдине ціле, що склада­ється з трьох світів: верхній світ, де живуть небесні боги; внутрішній світ, тоб­то поверхня Землі, населена людьми; нижній світ — царство хтонічних божеств. Сполучною ланкою між цими світами були дві велетенські змії, які у верхньо­му світі перевтілювалися на веселку і блискавку. Нижній світ як володіння тем­них сил, за деякими міфами, вважався водночас і місцем походження людини. У більшості міфів розповідається про те, як люди з'явилися на світ з лона Ма- тері-Землі (Пачамами) через озера, джерела, печери. Кожна община мала таке місце народження, і шанувалося воно колективно (33. І, 646).

Цикли історії Уявлення кечуа про циклічність історії людства пов'язані з міфами про «чотири покоління». Першими були «давні люди — віракочі». Вони носили одяг з листя, жили в печерах і знали єдиного Бога — Віракочу. Ці люди очистили землю від змій, хижаків, карликів, дикунів і почали обробляти її. Наступне покоління — «давні.моди» — почало обробляти поля, в тому числі тераси, будувати канали, зводити будинки. «Давні -моди» носили одяг зі шкур, поклонялися єдиному богові - грому-блискавки в трьох особах (батько, старший син і молодший син). Трете покоління — «дикі люди« — розмножилися, як морський пісок. Вони вміли ткати, жили в кам'яних будинках з солом'яними дахами; суспільним життям керували вожді. "Дикі люди» будували дороги, розво­дили худобу, добували золото, срібло, мідь, свинець, олово. У них були розвинені ремесла, вони тримали постійне військо, тому що траплялися війни через пасо­вища, по,ля. воду. Ці люди поклонялися Пачакамаку («тримач Всесвіту") — богові- творцю (ототожнювався з Віракочею). синові Сонця і чоловікові Пачамами (Ма- тері-Землі). Це покоління було знищене потопом.

Духи Та КуЛЬТИ Кечуа поклонялися Землі, разом з тим існував і культ води: озерам і річкам приносили пожертви, у храмових водоймах відбувалися ритуальні обмивання. Шанували також пуму, ведмедя, лисицю, змій жаб, птахів (кондора, голуба, сокола), духів рослин (кукурудзи, коки, картоплі) тощо. Скрізь шанували духів, наділених надприродною силою. — уаків. Душі померлих йшли в «землю німих», місця її точно не називалося. Культ предків передбачав постійні жертвопринесення (переважно маїс, морські свинки, лами), зокрема й божествам, особливо під час великого стихійного лиха: жертви були криваві (люди, особливо дті до 10 років, лами) і безкровні (кока, маїсове бо­рошно тощо) (33, І. 647].

Імператор інків Пачакуті запровадив шанування бога-творця Віракоча (48. 57]. Віракоча (повне ім'я Ілья-Кон-Тіксі-Віракоча, адже в цьому образі злилося кілька божеств: Ілья — солярне божество, Кон-Тіксі — вогняне, ймовірно, вулка­нічне, і Віракоча — божество Землі води) у міфології кечуа — деміург. З кінця XV ст. культ Віракоча почав витісняти попередній культ Сонця і грому як вер­ховних божеств Віракоча. за одним з міфів, вважався першонредком. прародите- лем всіх людей і творцем світу. Згідно з одним з варіантів космогонічного міфу. Віракоча створив в озері Тітікака Сонце, Місяць і зірки. Потім він за допомогою двох молодших Віракоча зробив з каменю людські постаті і за їх подобою ство­рив людей, призначивши для кожного племені певну територію. Віракоча і його помічники пройшли через усю країну, викликаючи людей з-під землі, з річок, озер, печер.

Як згадувалося. імперію Інків на вершині її політичної могутності та куль­турного розквіт}' в 1532 р. зруйнували іспанські завойовники. Правителя інків було скинуто і вбито. Протягом наступних 50 років було знищено останні осе­редки опору. Колишню релігію офіційно змінило римсько-католицьке християн­ство (запроваджене насильно), проте в індіанському народі збереглися залиш­ки традиційних вірувань [48, 57]

Отже, в релігії інків як головне божество шанували бога Сонця. Пізніше, за часів правління Пачакуті. закріпився культ бога Віракоча, який посів найвище становище в їх пантеоні — Верховний бог вогню. Землі та води, творець Все­світу і людини. Віракочу зображено у формі овалу на головному олтарі у храмі Куско-Коріканча, а в Коче, на південь від Куско, був його храм (71. /52|.

Протягом більшої частини інкської історії в храмі Коріканча поклоняли­ся Сонцю (Інті) як найвищому божеству, його дружині Місяцеві, Венері (Вра­нішній Зірці), що була невіддільна від сузір'я Семи Козерогів; Ільяпі, блис­кавці. богині води; веселці, богині родючості. Кожне з цих шести божеств мало свою каплицю в Коріканча і зображалося як елемент імператорського символу правителів Куско. Храм Сонця був головний, і всі його чотири стіни були покриті золотом (див. рис. 21 на кольоровій вклейці). Сонце зображало­ся у формі круга з променями та людським обличчям. В урочистих випадках мумії померлих імператорів інків ставили перед постаттю Сонця, кожного, не­наче живого — у супроводі слуги.

Головний жрець інксько) релігії жив в оточенні інших жерців і «акль· яс» — обраних дів. найгарніших жінок. Верховному Інці їх підносили як дару­нок піддані. Ці жінки жили в спеціально побудованих для них будинках. їх ос­новним заняттям було ткацтво і служіння сонячному культу. Частиною релігійних ритуалів було принесення у жертву богам дітей і тварин під час свят, завжди пов'язаних із землеробським циклом (71, /53|.